21 листопада у Львові на автостоянці поблизу супермаркету «Арсен», що на проспекті Чорновола, впритул розстріляли підприємця Володимира Проціва, власника фірми «Да­рій» і мережі обмінних пунктів. До речі, один із «канторів» розташований у приміщенні супермаркету, з якого саме і виходив у фатальну для себе хвилину підприємець. Як повідомили «УМ» джерела у правоохоронних органах, убивць було кілька й стріляли з пістолета на ураження — в голову, коли Проців вийшов зі службового виходу і підійшов до «БМВ–сімки» останньої моделі, що стояла під супермаркетом. Унаслідок важких вогнепальних уражень бідолаха помер у лікарні швидкої допомоги за кілька годин після зухвалого нападу.

Луганські «комсомольці» в дуже своєрідний спосіб трактують поняття «геноцид». Наприклад, політику винищення українців і української культури своїми попередниками–більшовиками вони люто заперечують. Натомість украй мляві спроби нинішньої київської влади захистити рештки українського інформаційного простору вони з такою ж люттю називають «справжнім гуманітарним геноцидом», як робить це, наприклад, голова обласної ради Валерій Голенко.

22 листопада 2008 року історія запише у свою книгу. Цього дня вперше на представницькому Міжнародному форумі «Народ мій завжди буде!» президенти посткомуністичних України, Грузії, Литви, Латвії і Польщі перед пам’яттю загиблих у час Голодомору заявили, що мають об’єднати зусилля для протистояння «метастазам червоного тоталітаризму». Їх уважно слухали делегації 44 держав, а також Європарламенту, ЮНЕСКО і Парламентської Асамблеї Ради Європи. Окрім цього, солідарність з українським народом підтвердили президенти Ірландії, США (і Джордж Буш, і Барак Обама), Фінляндії, Чеської Республіки, Швейцарії, Лівану, Парагваю, урядовці Іспанії, Великобританії, Австрії, Аргентинської Республіки. За невинно убієнних і за весь український народ молилися в ці дні Вселенський патріарх Варфоломій І і Папа Римський Бенедикт ХVІ.

Не секрет, у Донецькій області ще й досі до ініціатив щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору ставлення досить неоднозначне. Зокрема, тут не перевелися охочі — здебільшого з так званих «русскоязычных» аборигенів краю, які відверто заперечують факт геноциду і кваліфікують одну з найбільш трагічних сторінок вітчизняної історії як такий собі нещасний випадок... Та відрадно, що з кожним роком таких «горе–істориків» стає менше й менше. Наприклад, ще пару років тому один із тутешніх телеканалів міг запросто дозволити собі «крутити» 22 листопада розважальні передачі та фільм «Веселі хлоп’ята», що розпочинався якраз оголошеною по Україні хвилиною мовчання. Нині такої дикості та печерної «опозиції» вже катма, а окремі цинічні заяви чи ініціативи «русскоязычных» не знаходять підтримки серед донеччан.

На перехресті Лідерсовського бульвару і вулиці Базарної в суботу відбулася скорботна церемонія, присвячена відкриттю пам’ятного знака «Жертвам Голодомору 1932—1933 років» роботи скульптора Іларіона Стадника. Відбулася також панахида на Соборній площі, під час якої зачитано імена багатьох загиблих земляків, установлені при підготовці регіональної Книги пам’яті. Зараз мартиролог жертв Голодомору в Одеській області включає 37 тисяч 960 осіб.

Цей трагічний меморіал під сірим невпинним дощем виглядає ще більш моторошно. Босоноге дівчатко на пагорбі притискає до грудей кілька колосків. Воно стоїть на краю широкої смуги незасіяної ріллі, що спускається з пагорба, — ріллі з чорних каменів та чорних хрестів, які обрисом своїм утворюють один величезний хрест. На пагорбі навпроти — Божа Мати. І на тлі цього великого чорного хреста навіть вона, заступниця, виглядає маленькою і безпорадною. Що вже говорити про дівчинку, яку від смерті відділяють тільки оті колоски у руках.

Російський президент Дмитро Медведєв укотре заявив — він наполягає на своїй версії українського боргу за газ: 2,4 мільярда доларів і ні копійкою менше. І натякнув — він не виключає можливості судового позову «між двома компаніями». Іншими словами, між російським «Газпромом», який продає газ, та нашим «Нафтогазом», що цей газ нібито купив, але не заплатив.

У суботу ввечері на майдані Незалежності знову стояла трибуна. Невеличке підвищення, динаміки — і кожен бажаючий міг висловити свою думку про політику, про те, що сталося за чотири роки, і те, чого, на жаль, не сталося. Цю розвагу, всупереч забороні суду, організували учасники Коаліції учасників Помаранчевої революції (КУПР).

Навіть дні пам’яті геноциду 1932—1933 років українські комуністи в різних куточках країни використали для того, аби затаврувати «антилюдську» політику нинішньої влади й вийти на ганебні пікети й мітинги під гаслами на кшталт «Тогда — голод, сейчас — голодомор». Наразі демократичне суспільство дозволяє «вірним ленінцям» таку наругу над пам’яттю жертв червоного терору. А ось кількість монументів призвідникам голодомору та інших комуністичних ідолів в Україні таки скорочується.