Поки майже половина з чинних членів Кабінету Міністрів тримають свої портфелі на волосині, один цієї важкої ноші вже здихався. «Ну що, пішли дзвонити Пинзенику — вітати з тим, що нарешті відмучився?» — жартували в кулуарах «регіонали». І радили не співчувати, а порадіти за вже колишнього міністра фінансів, чию заяву про відставку Верховна Рада задовольнила 238 голосами. Мовляв, у такі скрутні для економіки й фінансової сфери часи, та ще й із таким Прем’єр–міністром, якому «до лампочки», як вплине криза на державу — аби при цьому не постраждав «білий і пухнастий» рейтинг,— очолювати Міністерство фінансів і ворогу не побажаєш.
А тим часом на відставку очікують ще з вісім міністрів, яких коаліція грозиться замінити ще з кінця минулого року. Учора до розгляду цього питання знову руки не дійшли, але, можливо, кадрові ротації в Кабміні будуть проведені завтра. Це за найсприятливіших обставин: якщо сьогодні на раді коаліції будуть запропоновані конкретні кандидатури і... якщо для такого голосування набереться достатня кількість голосів. Поки що — не набирається.

Коли чуєш, що комуністи започаткували збір коштів Президентові Ющенку на квиток до Америки в один бік, ну щоб без повернення, то сам по собі напрошується у відповідь інший збір коштів: лідерові комуністів — на тисячу презервативів, щоб надалі запобігався. Дай Боже, звичайно, немолодому батькові з КПУ поставити позашлюбну доньку на ноги; хай він сприйме цю ініціативу як жест своєрідного захисту. Тільки все більше тривожить те, що антиукраїнський чинник в Україні в очікуванні президентських виборів просто розперезався. І якби ж це були тільки комуністи чи «регіонали». А то ж і пані Тимошенко разом зі спікером Литвином мотаються до Москви, як по свячену воду. Враження таке, що українську ЦВК перенесли до білокам’яної. Але чи їм і чи там визначати, кого нам обирати?!

Близько 50 мільярдів кубометрів газу щороку, яких нині не вистачає Україні і які доводиться купувати, — ласий шматок, за який ведуть постійну боротьбу дві категорії діячів у нашій державі. Трейдери та деякі політики зацікавлені у «вічному» імпорті та роблять усе, аби «труба» не пересихала, видобувники — в освоєнні родовищ. То ж намагаються застовбити місце над перспективними, з їхньої точки зору, покладами. Не надто вигідний для України газовий договір на наступні десять років останнім часом помітно активізував добувачів. І не лише українських.

У Держкомстаті підрахували: порівняно з січнем минулого року промисловці виробили менше продукції — на 34 відсотки. Причому найменше виробили у січні: за перший місяць роботи в цьому році обсяги виробництва скоротились на 16 відсотків. Таке падіння експерти пояснюють у першу чергу скороченням експорту промислової продукції, з одного боку, і зменшенням внутрішнього попиту на неї — з іншого.

Безпрецедентний досі для області випадок зареєструвала днями відповідна служба відкритого акціонерного товариства «Тернопільобленерго». Контролери Збаразьких електромереж спіймали «на гарячому» не будь–кого, а самого голову місцевої районної ради Зеновія Ляха (до райради пройшов за списками БЮТ. — Авт.). Як повідомили «УМ» у відділі роботи з громадськістю ВАТ «Тернопільобленерго», непорозуміння з енергетиками виникали в цього пана й раніше. Уперше у крадіжках електроенергії його запідозрили у 2004 році, але тоді він зумів викрутитися, встигнувши зірвати встановлений на лічильнику «жучок», коли контролери районних електромереж вже стояли на порозі. Але висновків, очевидно, не зробив.

Ще не так давно проблеми українського колабораціонізму були об’єктом дослідження винятково фахових істориків. Ідеологічне збудження дивізія «Галичина», батальйони «Нахтігаль» та «Роланд» до пори до часу викликали лише в «червоних», поки за цю тему не вхопилися політтехнологи, що обслуговували донецьких авторитетів. Так з їхньої подачі з’явилися мапа розчленованої України і біг–борди з зображенням Віктора Ющенка з фашистською свастикою. Відтоді факти ситуативної співпраці українських військових формувань із вермахтом вітчизняні політики проросійської орієнтації обслинюють, як бичок солому.
Колаборантами зазвичай називають громадян, які з якихось мотивів співпрацювали з ворогами своєї держави. В радянській історіографії їх ще позначають тавром «зрадники». Проте, навіть послуговуючись цією термінологією, недоречно підозрювати у державній зраді тих галичан, котрі у смертельному протистоянні двох світових мон­стрів зробили ставку на німців, більш, як тоді здавалося, лояльних до державницьких настроїв українців. Чомусь упереджені знавці минувшини забувають, що галичани тривалий час були підданими Австро–Угорщини і Польщі, а за передвоєнні рік і дев’ять місяців, коли їх приєднали до СРСР, «совєти» так зневажливо повелися з новонавернутими громадянами, що «червоні» визволителі їм уже видавалися страшнішими від «коричневих» окупантів. Зрештою, за узгодженою серед російських істориків оцінкою, найчисленнішою спільнотою серед національних збройних формувань, що воювали на стороні гітлерівської Німеччини, була саме російська — понад 300 тисяч осіб, хоча під окупацією перебувала лиш незначна частина території Російської Федерації і набагато менше часу, ніж Україна.
Проте нас передусім цікавлять сторінки власної історії. Про перед­умови створення дивізії «Галичина» і сучасні спекуляції довкола цієї теми розмовляємо з молодим івано–франківським ученим, кандидатом історичних наук, донедавна директором Наукового центру дослідження українського національно–визвольного руху Прикарпатського національного університету, а нині докторантом Іваном Монолатієм.

«Ой, які пиріжки. Давно забутий смак дитинства». — «А я їх сфотографував». — «Тю, ну і що? Тепер дивитись на них будеш?» Преса є преса: ніякої «сурйозності», як сказав би громадянин Огурцов. На запросинах на вулицю Володимирську, під час яких Служба безпеки України хотіла підтвердити реноме солідної «контори», яка не чинить нічого протизаконного, медійники розважались як могли. І пиріжки трощили, аж гай шумів. (Візит до їдальні був частиною «дня відкритих дверей»). Жування йшло під тихий шелест великої політики: розкол по лінії «Президент — Прем’єр» передусім б’є по таких «закладах», як Служба безпеки. «УМ» уже писала про останній «обмін люб’язностями»: депутати, підконтрольні Тимошенко, організовують перевірку господарської діяльності СБУ. Служба звинувачує у корупції міністра промполітики Володимира Новицького. Віце–прем’єр Олександр Турчинов називає це «банальним замовленням». І — «пішла писати губернія». Алаверди триває до безкінечності. Звідси, власне, й атака на булочки з корицею чи вимога преси показати на додачу ще й підвали з «питкамі та казнямі», як сказав би Лесь Подерв’янський. Сміємося, щоб не було так сумно, бо дуелі на м’ясорубках між найвищими посадовцями цієї країни «дістали» — далі нікуди.

Криза погіршує криміногенне становище в державі. Окремі злочинці все частіше не цураються захопити заручників заради грошей. І вже звично шукають своїх жертв серед представниць слабкої статі. Два свіжі випадки, що сталися на Донеччині, наводять на невеселі роздуми — до кожної з жінок тепер хоч персонального охоронця прикріплюй...

Співробітники підрозділу внутрішньої безпеки обласної міліції виявили і «засвітили» незаконні дії двох колег–правоохоронців із Кременчука, котрі заради справної цифри у звітах намагалися склепати «антинаркотичну» справу. Задля цього 38–річний старший дільничний інспектор міліції та його підлеглий, 22–річний дільничний, розіграли справжній спектакль.