Мітингувальниці з кругленькими животиками та вже народженими дітьми разом зі своєрідною групою підтримки загальною кількістю близько ста осіб зібралися біля входу до приміщення мерії зранку, перед початком чергової сесії міськради. У руках вони тримали плакати з досить промовистими гаслами на кшталт «Не дамо закрити пологовий будинок — ми народжували в ньому». Власне про пекучу проблему знають не тільки в Кременчуці. Її активно «вентилювали» на всіх рівнях, у тому числі й столичному, ще влітку минулого року, коли вперше постало питання про закриття пологового відділення Другої міської лікарні, розташованої у правобережній частині міста, колишньому «посаді» Крюкові.

Місяць тому колишній стерновий парламенту Арсеній Яценюк здійснив тривале політичне турне західноукраїнськими землями, засіваючи їх зернами «Фронту змін». Душевним епізодом програми його перебування на Львівщині стали відвідини увечері 22 лютого затишного дитячого будинку сімейного типу в селищі Дубляни, де, як повідомили ЗМІ, екс–спікер зварив із дітлахами куліш і зіграв для них на фортепіано. Зустріч завершилася зворушливо і по–домашньому тепло, зважаючи й на котел, подарований поважним гостем для обігріву дитбудинку.
Власне, будь–яка допомога знедоленим дітям, передусім непоказна, без медійного галасу — богоугодна справа, хоча благодійні «сирітські» акції вітчизняного політикуму зазвичай навіюють сумніви щодо їхньої щирості. Можна скільки завгодно думати–гадати, чому Арсеній Петрович через день після Дублян, перебуваючи 24 лютого з «фронтовою» місією на Прикарпатті, хоч на кілька хвилин не навідався у розташоване під Івано–Франківськом село Ямниця, куди навіть ходить тролейбус №4. Певне, він забув, а челядники не нагадали, що рік тому ще в статусі голови ВРУ він офіційно взяв під опіку двох неповнолітніх зведених братів — Василя Мельника та Богдана Дмитрика, котрі після смерті матері живуть у старій хаті з 85–річною сліпою бабусею.

Сьогодні численна делегація українського духовенства прибуде до колишнього нацистського концтабору Майданек, аби вшанувати пам’ять отця Омеляна Ковча, котрий загинув 65 років тому. Відбудеться й урочисте відкриття пам’ятної таблиці цього великомученика. Згідно зі статутом меморіального музею «Концтабір Майданек», заборонено «індивідуальне» увічнення пам’яті в’язня. Тож на меморіальній таблиці викарбовано рядки з морального заповіту греко–католицького священика отця Ковча: «Тут бачу Бога — Бога, який є однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей». Духовенство УГКЦ урочисто прийме символічний прах отця Омеляна — часточку землі Майданека, щоб потім помістити його в кафедральних соборах кожної єпархії. Ініціатор заходу священник Стефан Батрух, завдяки самовідданості котрого і вдалося сконцентрувати зусилля в цій міждержавній церемонії, поясняє, що жертовність отця Ковча є заохоченням для взаємної поваги, отож «слід надати шану та подяку усім знаним та незнаним людям, які в час переслідувань спромоглися на героїзм».

Займатися тваринництвом цьогоріч буде вигідно, адже через світову кризу ціни на зазвичай дешевше імпортне м’ясо піднімуться до рівня українських. А вітчизняні птахівники навіть зможуть вийти на світові ринки.

Українським сільгосппідприємцям доведеться затягнути паски — добрива вчергове подорожчали. І якщо раніше можна було придбати хоч трохи дешевші російські чи білоруські аналоги, то цього року доведеться купувати тільки наші. Проте через дороговизну «підгодувати» землю в повному обсязі не вдасться.

Місяць тому матері 35–річного Олександра встановили діагноз «рак». Фа­хівці призначили дату операції та розповіли, що після видалення пухлини жінці треба буде пройти курс хіміотерапії. Відразу попередили: шукати медикаменти родині, швидше за все, доведеться самостійно. Адже в лікарні швидко закінчуються препарати, закуплені за бюджетні гроші. І невідомо, чи вистачить цих запасів для всіх пацієнтів. «Тому, якщо маєте можливість, придбайте ліки самостійно чи знайдіть спонсора, який би оплатив лікування», — порадив Олександрові онколог.

Оскільки згаданий госпіталь має обласний статус, то під його «опікою» перебувають інваліди війни, учасники бойових дій, чорнобильці I категорії та члени родин загиблих із сусіднього Комсомольська і довколишніх районів. Згідно з законом, усі ці люди мають першочергове право на безкоштовну і водночас кваліфіковану медичну допомогу. Однак реалізувати його можуть далеко не завжди. Адже для того, щоб пролікуватися в госпіталі наддніпрянського міста, треба на кілька тижнів залишити домівку.

На тлі байдужості українського уряду до власного війська останнє тримається на ентузіазмі професіоналів, людей, котрі вболівають за свою справу і не мислять себе ні в чому іншому. Тим часом українські військові потрібні скрізь: в Афганістані — щоб лікувати людей, у морях Сомалі — щоб захищати моряків від піратів, у Косово та Ліберії — аби підтримувати хиткий мир. Українських військових кличуть туди, де ніхто інший не впорається. Єдина умова — щоб «хтось» заплатив, бо власний уряд — «мачуха». Сьогоднішня розповідь про унікальний досвід для пілотів нашої військово–транспортної авіації: з 7 до 27 березня два українські екіпажі та літак наших Збройних сил Іл–76 МД здійснюють рейси з Данії до найбільшого і найхолоднішого острова на планеті — Гренландії, де злітно–посадкова смуга вкрита льодом. Як і за давніх часів, доля носить наших козаків по цілому світі, цього разу — на арктичну кригу.

6 квітня 1974 року романтики, що вірили в чудеса, й просто любителі містифікацій затамували подих в очікуванні. За легендою, яку впродовж десятиріч розтиражувала преса, цього дня мав бути оприлюднений заповіт великого Гаррі Гудіні. Ілюзіоніст нібито записав для нащадків секрети всіх своїх трюків і розпорядився прочитати їх не раніше, ніж у день свого 100–річного ювілею.
Звісно, ніякого заповіту не знайшли. Легенда про його існування виявилася черговою містифікацією цього неймовірного чоловіка, який і досі, через 83 роки після смерті, залишається найвидатнішим фокусником усіх часів і народів. Та він і не міг залишити такого листа, адже як ніхто розумів, що людям потрібне диво. Тому категорично відкидав пропозиції не ставити ширму навколо зам­кненої на безліч замків скрині, з якої вилазив за лічені хвилини. Адже глядачі повинні мати поживу для уяви, приписуючи «магові й чаклуну» надзвичайні здібності і здатність до телепортації, інакше втратять не тільки будь–який інтерес до шоу ілюзіоністів, а й віру в чудеса. І хоча до 135–річчя з дня народження Гудіні опубліковано силу–силенну версій технічного втілення його трюків, більшість із них для простих смертних залишаються загадкою.

Здавалося б, у житті Брітні Спірз усе налагодилося: після проблем із дітьми й чоловіками, тривалих запоїв, розладів харчування та інших негараздів поп–принцеса знову на олімпі слави. Бріт схудла, погарнішала, записала хітовий альбом, її нові пісні не сходять з перших позицій в американських та європейських чартах. Та щойно зірка поїхала у світове турне, щоб закріпити успіх, як її спіткали неприємності.