Промовиста абревіатура­ ПРіБЮТ, яку дотепні журналісти придумали для вже майже сформованої восени минулого року коаліцією між Партією регіонів і Блоком Тимошенко, знову зазвучала у пресі. Оскільки «диму без вогню не буває», то можна зробити висновок, що переговори щодо створення такого союзу активізувалися. Втім, між певними групами обох політичних сил вони, швидше за все, не припинялися ніколи. Адже і в «Регіонах», і в БЮТ вистачає палких прихильників такої всесильної, з огляду на чисельність (156 плюс 175 нардепів дорівнює 331 — більше, ніж дві третини парламенту) коаліції. Вистачає й противників, тому зрештою все залежить від кон’юнктури й подальших політичних подій. Урешті–решт, працювати в одному фарватері можна й без офіційного оформлення парламентської більшості, і в даному разі це для обох політичних сил, здається, найвигідніший варіант.

Про тендери в Україні уже б можна було написати багато гостросюжетних томів. Часто їх наслідки стають причиною скандалів. Черговий із них зачепив інтереси народних депутатів. Учора голова регламентного комітету Верховної Ради Олександр Єфремов звернувся до спікера з вимогою провести розслідування щодо залучення нового банку для обслуговування заробітних плат, перерахованих помічникам депутатів. Замість банку «Надра» цю функцію нині має виконувати «Альфа–банк».

Одна з ключових причин політичної кризи в Україні — це пропорційна система виборів до місцевих та Верховної рад та імперативний мандат. При мажоритарних виборах такий градус політичного протистояння, як зараз, був би просто неможливим.

Узятися до написання цієї статті мене змусили різні небилиці, які кружляють в Україні та Європі навколо Івана Дем’янюка, — «нацист», «розплата за минуле» тощо. Мені довелося знайомитися з багатьма матеріалами справи Дем’янюка. У 1992 році, коли йому — слідом за нацистським злочинцем Адольфом Ейхманом, організатором концтаборів(!!!) — загрожувала шибениця, мені вдалося передати в Україну кілька примірників мого рукопису під назвою «Судилище триває». І тоді справа Дем’янюка заполонила сторінки багатьох газет. Відтак виник Комітет на захист Івана Дем’янюка, який очолив журналіст, борець за права української національної церкви В. Кательницький. Урешті було видруковано мій есей «Судилище триває» («Каменяр», Львів, 1995 р.), в якому тезисно викладено причини виникнення цієї скандальної історії та перипетії навколо неї. У післямові до есею, зокрема, наголошувалося: «На жаль, через незорганізованість і недієвість провідників діаспори Світового конґресу вільних українців, а згодом через невизначеність позицій вищих урядовців України, справа Івана Дем’янюка не стала тим поворотним моментом, який зупинив би нагнітання у світі антиукраїнської істерії». Підтвердженням останньої тези є новий виток судової розправи над нещасним 89–річним старцем.

У Львові пару тижнів тому з’явились чималі сітілайти з привітаннями на адресу дивізійників «Галичини», котра була укомплектована з українців і воювала на стороні гітлерівської Німеччини. На цих рекламних щитах не вказаний ані замовник, ані навіть прив’язка до якогось ювілею — просто емблема дивізії та слоган «Українська дивізія Галичина. Вони захищали Україну». Зрештою, провокаційна тема для чергової історичної дискусії. Речник Міністерства закордонних справ Польщі Пйотр Пашковський уже заявив впливовій газеті «Дзєннік», що ця справа не лишиться без реакції. «Наразі чекаємо на більш детальну інформацію з консульства у Львові», — зазначив пан Пашковський.

Капітан суховантажного судна «Іван Сергієнко» Тетяна Олійник каже, що народилася з мрією стояти за штурвалом. Свій корабель вона лагідно називає «Ванєчкою» і навчилася запросто справлятися з «суто чоловічою» роботою, керуючи екіпажем із 14 чоловіків. Пройшовши «Крим і Рим», люті шторми і неодноразові загрози піти на дно, вона й сьогодні впевнена: немає в світі нічого кращого за море.