Коли виникають труднощі в опануванні якоїсь науки, то зазвичай для заспокоєння кажуть: це «не китайська грамота» — можна вивчити. Чомусь в Україні, як, мабуть, в усій Європі, існує острах перед цією мовою. Та, виявляється, за великого бажання можна опанувати, до того ж самостійно, навіть китайську, і не така вона страшна, як про неї думають.

Тема води у цих місцях є актуальною ще з 50–х років минулого століття. Бо саме вода поглинула неосяжні плавні у Великому Лузі, який запорожці шанобливо називали батьком. Як пригадує 88–річний виходець із колись розташованої у цих благодатних місцях Грушівки Василь Кабак, у корів, які сюди забродили попастися, вмить наливалося вим’я.

Очисний механізм піднімається з колодязя — і чотири масивні металеві пелюстки відкриваються, щоб викинути на землю брудний пісок. На купі вже лежать іржаві відра. Добре, коментує хтось, що ніяка тварина там не потонула...

Закарпаття мало славну когорту українських політиків. Згадаймо президента Карпатської України Августина Волошина, голову Сойму Августина Штефана, голову Хустських народних зборів 1919 року Михайла Бращайка, президента Гуцульської Республіки Степана Клочурака, братів Климпушів і братів Реваїв та десятки–десятки інших.

«Друге видання» Сіверськодонецького з’їзду, минулорічне (СС — як швиденько зашифрував народ це явище), вийшло набагато смішнішим від першого. Якщо жодне рішення CC–1 просто не було виконано, то на другому взагалі ніяких рішень не ухвалено.

Субпродукти — так у магазинах називають тельбухи або ж потрух: серце, шлунок, печінка, легені. Це — м’ясо, звичайно ж, але з більш цікавим і нетрадиційним смаком. А скільки чудових страв можна приготувати з тельбухів, знає кожна національна кухня.

Лише печінку спеціально відгодованих качок та гусей називають фуа–гра. Цей делікатес — відомий ще у четвертому тисячолітті до нашої ери стародавнім єгиптянам — виробляють у багатьох країнах, але головним постачальником і водночас споживачем цього делікатесу є Франція.

П’ять років знадобилося нашій національній команді, аби нарешті вперше тріумфувати на міжнародних змаганнях пам’яті Олексія Баркалова. Дворазовий олімпійський чемпіон у складі збірної СРСР помер у 2004–му, але ще за життя він потрапив до Книги рекордів Гіннеса, зігравши за союзну команду 412 матчів — абсолютний світовий рекорд.

Так само, як пори року приходять на зміну одна одній, так і найпрестижніші турніри серії «Великого шолома» не оминають своєю увагою жодну з них. Після січневих баталій на хардових кортах австралійського Мельбурна тенісисти поступово перейшли на ґрунт, аби найкраще підготуватися до відкритого чемпіонату Франції.