Читачі «Плейбоя» зможуть першими оцінити останній, незакінчений, роман Володимира Набокова «Оригінал Лаури», написаний англійською мовою, — засновник журналу Х’ю Хефнер домовився з сином письменника Дмитром опублікувати у листопаді кілька уривків, а затим твір вийде окремою книгою. Таку новину передає Бі–Бі–Сі.

Свій ювілей відомий читець гуморесок Остапа Вишні й поезій Тараса Шевченка відзначатиме у широкому колі своїх слухачів: 12 липня його запрошено гостем програми «Знакова постать» та «Культура» на «Українському радіо». Незважаючи на солідний вік, Анатолій Паламаренко випромінює енергію і активно працює. У недавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» артист розповів, що має плани оновити репертуар: «У мене великий борг перед Григором Тютюнником. Цей письменник давав мені колись іще гарячі, тільки–но написані свої новели. І цей борг у мене каменем лежить на душі. А ще ж є і Стефаник, і Довженко, і Марко Черемшина… А які прекрасні новели Симоненка! Дав би Бог здоров’я, бо хочу потужно «вистрелити» новелами».

Раніше перед громадянином України, який прагнув помандрувати за західні рубежі, поставало дві головні проблеми: отримати візу і знайти кошти на подорож. Тепер щонайменше одну з них розв’язати значно легше: відтоді, як в Україну прийшла перша (і, на жаль, поки що єдина на наших теренах) лоукостова авіакомпанія «Віззейр», бюджетні й при цьому швидкі та комфортні подорожі до Західної Європи стали реальністю і для пересічних українців. Уже не обов’язково поневірятися в автобусах, щоб задешево відвідати Париж, Рим, Амстердам, Ніццу тощо. Зараз усі туристичні центри з’єднані лоукостовими повітряними шляхами — це в нас є тільки один «Віззейр», а на Заході таких авіакомпаній дуже багато, і їхні рейси можна вдало стикувати. Скажімо, швидкий переліт із Мілана до Барселони зазвичай коштує дешевше, ніж повільний задушливий поїзд із Києва до Донецька. Крім того, є й бюджетні автобуси, і залізниця. А завдяки Шенгенській угоді, отримавши візу в одному посольстві, можна майже вільно мандрувати по всіх 27 європейських країнах, які приєдналися до цього договору, включно зі Швейцарією.

Учорашні переговори Кабінету Міністрів із місією Міжнародного валютного фонду завершилися успішно: невдовзі Україна має отримати третій транш кредиту від добросердної фінансової установи. Голова місії МВФ в Україні Джейла Пазарбазіолу повідомила, що місія рекомендуватиме раді виконавчих директорів МВФ збільшити наступний транш до 3,3 мільярда доларів — на 100 мільйонів більше, ніж планувалося раніше.

Усе–таки російських чиновників іноді цікаво послухати. Бо багато невідомого можна дізнатися з їхніх монологів, особливо якщо ті стосуються України. Приміром, під час недавньої зустрічі з американським президентом Бараком Обамою своїми знаннями української дійсності вразив російський прем’єр Володимир Путін. Він упевнений, що в Україні мешкає 17 мільйонів російських громадян. Цікава цифір, бо, за даними останнього перепису (це ще коли нас було 48 мільйонів), представників усіх 130 нацменшин в Україні мешкало 10,9 мільйона. Виявляється, Путін переплутав мільйони з відсотками! А може, й не переплутав? «Такі постійні «помилки» російського керівництва в оцінці етнічної ситуації в Україні є спробою дезінформувати громадську світову думку і заявити про нібито особливе право Росії втручатися у внутрішні справи України», — зазначає у своїй заяві українське МЗС. Утім помилка є помилкою, і це не привід для міжнародної сварки. Але цього тижня Росія ще раз наступила на свій улюблений український мозоль.

Через блокування президії сесія Верховної Ради вчора так і не закрилася, тож, найімовірніше, парламентаріям доведеться зібратися на позачергове засідання наступного тижня. Утім не менш імовірно, що й такого засідання провести не вдасться, адже ситуація в законодавчому органі влади залишається незмінною: Партія регіонів відмовляється розблокувати роботу ВР доти, доки не буде ухвалено закон про підвищення соціальних стандартів, а фракції коаліції не погоджуються його підтримати.

Укотре далася взнаки давня «хвороба» російських моряків, чи то пак, уперте ігнорування ними порядків, які чорним по білому виписані в Українсько–російській угоді 1997 року «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України». Нагадаємо, будь–яке переміщення військової техніки й озброєння ЧФ поза місцем їхньої постійної дислокації обов’язково має бути узгодженим із місцевою владою та компетентними органами. Але всі ці правила, схоже, відчайдушним російським хлопцям, як–то кажуть, «до лампочки».

«Українська держава має визнати свою історичну тяглість і стояти на базі не УРСР, а УНР і УГВР», — каже останній з живих учасників бою за Карпатську Україну та членів підпільного парламенту 90–річний Євген Стахів. Він прибув зі США на святкування 65–ї річниці Української головної визвольної ради. За його словами, УГВР було зініційовано після того, як ОУН у 1943 році змінила свою платформу з тоталітарної на демократичну. А це, у свою чергу, — після того, як західняки–оунівці з похідними групами пішли на Схід і познайомилися з тамтешніми самостійниками. І сталося: гарячі карпатці, опинившись поряд з виваженими степовиками, згадали історію Запорозької Січі, про яку читали потай, навчаючись у польських школах. Згадали, що армія Української Народної Республіки, та й УПА устрій і термінологію (кіш, сотник, хорунжий) взяли від козаків, тож годилося б прийняти їх демократичний світогляд. Відбулася еволюція: від ідеології диктату — до ради і співпраці задля створення спільної демократичної держави.

І от ми вже маємо державу. Та чи відбувся перехід у суспільній свідомості від революційної романтики до спокійного державного будівництва?

Чи була легітимною з погляду міжнародного права Українська Повстанська армія? Відповідь на це питання автоматично підтвердить одну з тез–антонімів: для українського народу вояки УПА були бандитами, що «відривали мирне населення від братньої Росії», чи героями, які прагли ціною власного життя забезпечити землякам духовну, культурну й господарську свободу.