blue jacket

Чутки про те, що голлівудський красунчик Леонардо Ді Капріо розійшовся зі своєю подругою Бар Рафаелі, знову виявилися перебільшенням. Пара вже не раз розбігалася на деякий час, а потім знову відновлювала стосунки. От і тепер, після півторамісячної перерви, голуб’ята ходять, тримаючись за ручки. Хоча довго розгулювати їм ніколи: якщо Лео зараз не надто завантажений роботою, то Бар ледве встигає за напруженим робочим графіком. Зо­крема, днями модель укотре «підсиділа» колишню подружку Ді Капріо, 29–річну бразилійку Жизель Бюндхен. Раніше Рафаелі отримала контракт із брендом жіночої білизни «Вікторіяз сікрет» — після того, як компанія відмовилася від співпраці з Жизель. А тепер 24–річній ізраїльтянці дісталася ще одна робота, яку раніше виконувала Бюндхен: Бар стала «обличчям» модної лінії Rampage, яку досі представляла старша колега.

Поки прихильники жваво обговорювали прем’єру «Гаррі Поттера і Напівкровного принца», один із акторів «поттеріани» ледве не загримів за ґрати. Джеймі Уайлетт, який у кіноепопеї грає роль Вінсента Кребба — друга Драко Малфоя, потрапив до суду за звинуваченням у вирощуванні марихуани. Ще 2 квітня поліцейські знайшли в його автомобілі вісім пакетів із наркотичним зіллям, а під час обшуку в домі, де Уайлетт мешкає з матір’ю, виявили цілу міні–плантацію коноплі, вирощуваної в ящиках під спеціальними лампами. Актора заарештували, за британськими законами йому загрожувало до 14 років ув’язнення.

Зірка музики й епатажу Емі Вайнхаус продовжує налагоджувати нове життя. Покинувши важкі наркотики, співачка нарешті остаточно розлучилася й із чоловіком, який її до отрути привчив. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, процедура розірвання шлюбу з Блейком Філдером–Сівілом зайняла кілька хвилин. Блейк сам на початку року подав на розлучення, мотивуючи це тим, що Емі його зрадила. На той час знесилена наркотиками, алкоголем і жахливим стилем життя виконавиця відпочивала на Карибському острові Сент–Люсія у компанії свого друга, актора Джоша Боумена. Завдяки цим стосункам Емі нарешті вийшла з депресії й почала потроху виборсуватися зі своїх залежностей. «Не нагадуйте мені, що колись я була одружена з цією людиною, — каже співачка про Філдера–Сівіла. — Він був таким самим, як я, ми разом кололися й пили. А коли я поряд із Джошем, то більше ніяких стимуляторів мені не потрібно».

«Щось у лісі здохло!» — на бігу прокоментував здивований Тарас Чорновіл позивні, що скликали депутатів на засідання Верховної Ради. Ще зранку мало хто з нардепів, які, незважаючи на відпустку, чесно прийшли в сесійну залу, вірив у те, що позачергова сесія таки відбудеться. Скликали її, нагадаємо, БЮТівці, визначивши порядок денний із десяти питань, до переліку не входив законопроект про підвищення соціальних стандартів. А отже, можна було спрогнозувати, що фракція Партії регіонів знову заблокує роботу ВР. Власне, так воно і сталося — «блокатори» від «Регіонів» завбачливо прийшли «під купол» ледве не о 6–й ранку і зайняли свої «робочі» місця у президії. Але, на диво, хоч і з запізненням на дві години, сесія таки урочисто відкрилася, більше того — парламентарії почали працювати й навіть ухвалювати закони! Що саме спонукало «регіоналів» піти на поступки — обізнані з лідерськими домовленостями нардепи не зізнавалися. Натякаючи на те, що «від початку ж зрозуміло — нікуди БЮТ і ПР одне від одного не дітися, все одно доведеться домовлятися — як не зараз, то дуже скоро».

Невідоме цікавить більше, ніж визначене наперед. І хоча мета приїзду московського патріарха Кирила (Гундяєва) до Києва ніби й не викликає сумнівів, методи поки що не зовсім зрозумілі. Очевидно, для досягнення такої чудової мети годяться способи найрізноманітніші, їх є багато, але який «подіє» в умовах на якийсь час випущеної з–під контролю України? Отже, впродовж півроку, від часу інтронізації, РПЦ намацувала український ґрунт. Які висновки зробив патріарх–інтелектуал з тих «досліджень» і якими тепер будуть його дії — побачимо вже незабаром.

Сьогодні Володимирові Винниченку — 129. Революціонер, політик, перший голова уряду незалежної УНР, публіцист, блискучий літератор, посередній художник і ще гірший фермер, невиправний утопіст і дивак­натурист, він став чужим і для своїх — тодішніх українських націоналпатріотів, не кажучи вже про більшовиків.

Винниченка, доти надзвичайно популярного письменника і драматурга, книжками якого зачитувалася молодь, а за п’єсою «Чорна пантера і білий ведмідь» у 1926 році в Німеччині зняли фільм, перестали видавати і ставити, фактично позбавивши засобів до існування. Виїжджаючи у 1919 році в еміграцію, Винниченко писав: «Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Життя його завершилося у селищі Мужен на Лазуровому узбережжі Франції. Тут, у маєтку «Закуток», Володимир Винниченко з дружиною Розалією Яківною прожив 17 років — до самої смерті 6 березня 1951го. Сусіди сприймали цього дивакуватого чоловіка в жовтих штиблетах за російського білоемігранта. А Винниченко жив собі за своїми законами єдності з природою, тяжко працював і мріяв, що колись настане час, коли не доведеться рахувати кожну копійку, щоб купити, наприклад, квитки в театр або книжку за 20 франків…

Кореспонденти «УМ», побувавши в Мужені, спобували розібратися, що і як шукав тут Винниченко. І чи знайшов.

Щити і корони, леви і плющ — гордо і пишно виглядають середньовічні герби великих королівств і знатних родів. Епохи феодальних «надмірностей» подекуди залишили ці герби у спадок сучасним, цілком демократичним державам. Останні, у свою чергу, диктують державницьку моду новачкам. Україні пощастило з символікою — тризуб дійшов до нас із часів святого князя Володимира, проте бароковими пишнотами так і не обріс. Тож творці української Конституції обізвали його «малим гербом», а в статті 20–й Основного закону звеліли придумати з часом і «великий герб», який би поєднував тризуб і символ Війська Запорозького, — козака з мушкетом через плече. Минуло десяток років, і до «великоукраїнського» козака приєднався галицький лев. Варіант Великого герба України, який уже декілька років домінував над іншими проектами і часом уже неофіційно використовувався, 17 липня презентувала Прем’єр Юлія Тимошенко як затверджений Кабміном і готовий до подання до Верховної Ради, де, щоб бути прийнятим, він мусить сподобатися конституційній більшості — не менш як трьом сотням народних обранців. Проте від проекту Великого герба, який претендує на остаточність, уже зараз багато людей хапаються за голову...

Кохання з першого погляду, красиве весілля, романтичний медовий місяць... Наповнені почуттями, Наталя з Костею радісно планували майбутнє. Просторий і світлий дім, який вони збудують, буде завжди відкритий для друзів і обов’язково сповнений щасливого дитячого щебету.

Однак минали роки, а лелека вперто обминав їхнє обійстя. Чому Наталя не вагітніє? Значить, ще не час, заспокоювали вони себе, і не варто квапити життя. Але настала пора, коли питання про дитину вийшло на перший план. І почалися поневіряння медичними центрами... І скрізь — неодмінно обнадійливе: «Все у вас вийде, тільки спробуйте ще ось це...» «Ось це» — болючі уколи, виснажливі маніпуляції, інтим «за розкладом» — щоразу розбивалось, як хвиля об берег. Бо наставали чергові «важливі дні», а з ними — гірке усвідомлення: знову невдача. Вершина цього виснажливого шляху — ЕКО, запліднення у пробірці. Тривала підготовка, непрості процедури, очікування із завмиранням серця... «Ура, затримка!» Але з виразу обличчя лікаря Наталя зрозуміла: щось не так. Молода жінка й досі не може спокійно згадувати той «фатальний ранок» у Донецькому центрі репродукції. «Здавалося, сонце згасло. Який сенс жити далі, я більше не витримаю...» Але пропозицію лікаря повторити спробу Костя відхилив відразу. «Сімейний бюджет нам цілком дозволяв пройти цим шляхом ще не раз, — пояснює чоловік, — проте я не хотів більше ризикувати здоров’ям дружини. Ясно, що ці понаднормові дози гормонів не минають безслідно...»

Однак не міг Костя уявити й іншого: невже ніколи в житті ніхто не назве його татком? «Довго ходив пригнічений... А одного дня мені раптом аж світ розвиднівся. Якщо є люди, сказав я собі, які залишають своїх дітей у дитбудинках, то мають же бути й ті, хто стає для цих малюків батьками!»

Останні опитування громадської думки показали: планка, яку доведеться подолати претенденту на посаду Президента України, нині перебуває напрочуд високо. Головним чином тому, що люди вже наситились обіцянками й чекають від керівників держави не гучних гасел, а конкретних результатів. Скажімо, 62,5 відсотка опитаних сподіваються, що керівників держави подолає кризу в економіці та забезпечить економічне зростання. 36,3% українців вважають: майбутній Президент має провести нагальні реформи — пенсійну, охорони здоров’я тощо. А притаманна українцям недовірливість означає: вони віддадуть свої голоси за лідера, який уже довів на ділі, що може повести за собою націю. Повести — і досягти успіхів.