Йому лише 30 років, але у камерному залі Нового драматичного театру на Печерську завжди знайдеться група глядачів, які формують його публіку. Тим паче, що акторський талант Ігоря Рубашкіна підкріплений оцінкою єдиної, найвідомішої в Україні театральної премії — «Київська Пектораль»: «за дебют» («Візит пана В.» і «Людина з Ламанчі») — у 1999 році, «за найкраще пластичне рішення вистави» («Закон танго») — у 2005–му та найсвіжіша номінація — 2009 року — «за найкраще виконання чоловічої ролі» («Розпусник»). Кілька років тому на нього звернув увагу метр вітчизняної сцени Анатолій Хостікоєв і обрав виконавцем ролі Жульєна, яку сам колись грав у популярному мюзиклі «Біла ворона». Відтоді Ігор Рубашкін — ще й актор театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Недавно актор став батьком: урожайний 2008–й приніс йому та його дружині Олесі Власовій, актрисі Театру на Печерську, донечку, якій днями виповнилося п’ять місяців.

Скандальна історія навколо міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який нібито разом із сином у нетверезому вигляді вчинив скандал в аеропорту німецького Франкфурта–на–Майні, обростає новими подробицями. Як повідомляє «Німецька хвиля» з посиланням на прес–службу авіакомпанії «Люфтганза», українців не пустили на борт літака, остерігаючись можливих безчинств із їхнього боку. Екіпаж літака та співробітники аеропорту мали серйозні побоювання, що, потрапивши на борт, українець почне буянити і поставить під загрозу безпеку решти пасажирів та персоналу. У прес–службі «Люфтґанзи» стверджують, що міністр мав вигляд «надзвичайно п’яної людини». Рішення про відмову в допуску на борт літака було ухвалене лише після відповідних консультацій, проведених між службами аеропорту й екіпажем.

Учора в Празі відбувся установчий саміт «Східно­го партнерства» — ініціативи Європейського Союзу, яка може пришвидшити євроінтеграцію України. Нашу дер­жаву на саміті представляв Президент України. Прем’єр–міністр відклала візит до Чехії у зв’язку з поїздкою до Дніпропетровська, де відбулася пожежна трагедія.

Навряд чи хтось в Україні донедавна сприймав сноубординг як серйозний вид спорту. Покататися взимку у Протасовому Яру в Києві чи в Карпатах — це можна для забави, а от про успіхи вітчизняних «дошкарів» на міжнародній арені нічого не чути. Усе змінилося минулої зими, коли уродженець Закарпаття Йосип Пеняк почав набирати бали на етапах Кубка світу, а пізніше й узагалі замахнувся на олімпійську ліцензію — потенційно першу для України в цьому виді спорту. Спіймавши Йосипа під час його приїзду до Києва, кореспондент «УМ» розпитав спортсмена про власне сноубординг, особливості минулого сезону та плани на майбутнє.

«За одягом жінки можна було «прочитати» її біографію, визначити місце проживання, сімейний стан. У народі одяг вважався своєрідним паспортом людини», — розповідає завідувачка відділу декоративного мистецтва Сумського художнього музею Людмила Федевич. Різні плахти, пояси, головні убори, а що вже вишиванки — то справді цілий всесвіт. Упорядники виставки «Архаїчні витоки народного жіночого вбрання Сумщини», що відкрилася у Художньому музеї імені Никанора Онацького, розмістили сорочки так, ніби в однієї вишиванки виросли крила — з різними візерунками, техніками, відтінками. Відмінності у вбранні справді помітні — немов для кожної місцевості одяг створював окремий модельєр.

Зінаїда Караван четвертий рік очолює Славутську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок. До того працювала єгерем. За період жіночого керівництва всуціль чоловіча організація зросла вдвічі і зараз налічує 659 членів, об’єднаних у 24 первинні колективи. Очолюють їх також люди дбайливі та відповідальні — голови сільрад, директори шкіл, спеціалісти сільського господарства. Надійними помічниками пані Зінаїди є і 26 громадських інспекторів, які спільно з міліцією борються з браконьєрством — влаштовують рейди, проводять роз’яснювальну роботу серед населення. Сама ж вона чи не найголовнішим у роботі вважає тісний зв’язок із людьми. Керівник знає кожного члена товариства, а також, де він живе, чим переймається. Це дозволяє швидко підняти мисливців на будь–яку корисну справу.

Напередодні Дня Перемоги у найбільшому з верховинських сіл Закарпаття — Колочаві — відбулася акція національного примирення ветеранів, які під час Другої світової війни воювали по різні боки фронту. Оскільки Закарпаття тоді входило до складу гортіївської Угорщини, то багато краян силоміць мобілізували до цієї союзної Гітлеру армії. Вони полягли під її прапорами. Зокрема, друга угорська армія майже повним складом загинула у луці Дону наприкінці 1942 р.

Незважаючи на досить прохолодну погоду, до Хотина з самого ранку з’їжджався народ. Травневі свята збіглися з відкриттям туристичного сезону на базі знаменитої Хотинської фортеці — одного з семи чудес України. Улюблене місце відпочинку багатьох буковинців давно приваблює своєю історичною цінністю туристів не тільки з України, а й з–за закордону. Тож на відкриття приїхали автобуси з туристами з Польщі, а також Києва. Гостей розважали шотландські лучники, команда Робіна Гуда, лицарі Камелоту, українські козаки. Своє мистецтво демонстрували майстри народної творчості, а на виставці–продажу кожен охочий міг придбати вишиванку, глечик, плетені речі чи вироби з дерева. А відомий на Буковині віртуозник глини на прізвище Гончар із села Кобалчин на Сокирянщині Чернівецької області провів майтер–клас, де продемонстрував, як ліпити горщики та тарелі.

Дев’ятого травня (згідно із зафіксованими в його останньому українському паспорті даними) Федорові Моргуну виповнилося б 85 років. До цього поважного віку не дожив він десяти місяців — 7 липня 2008–го помер після автокатастрофи. Досвідчений господарник і управлінець, багаторічний керівник Полтавської області, захисник чорнозему, провідний еколог Союзу, вчений–аграрій, пристрасний публіцист і письменник... Основні віхи життя Федора Трохимовича відомі багатьом. Пережитого, як кажуть, із головою вистачало б на томи розважливих компліментарних мемуарів. Однак у своїй літературній творчості, як і в житті, він вибрав інший жанр. Докопатися до суті, затаврувати відверту брехню, сказати гірку правду.

Наша держава відзначила День захисника Вітчизни і збирається святкувати День Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Хоч я й учасник тієї війни, був двічі поранений, але не знаю правди, закладеної у фундамент згаданих свят. І мої товариші не знають. Отож і виникає низка запитань, які для нас є болючими...