Аварія на макіївській шахті сталася через низький рівень виконавчої дисципліни на підприємстві. Такого висновку дійшов міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець, спираючись на зібрані урядовою комісією матеріали. За словами посадовця, після планового реверсу не були проведені обов’язкові заміри кількості газу в усіх виробках, включаючи й камеру, де готувалися монтувати нову лаву. І тільки після того, як в одній із виробок усе ж було виявлено джерело метану, концентрація якого доходила до п’яти відсотків (при гранично допустимій нормі один відсоток), слюсарям наказали відремонтувати і запустити вентиляційну систему, в якій також накопичився газ. Саме тоді й пролунав вибух.

Посвідчення українських правоохоронців аж нітрохи не лякають російських військових з Чорноморського флоту в Севастополі. Днями, коли судові виконавці державної виконавчої служби міста прийшли до однієї з російських частин, маючи при собі рішення Господарського суду Севастополя про повернення у власність України створного знака (берегової позначки, яка позначає фарватер судна. — Авт.), їх просто затримали російські морські піхотинці, передає «Українська правда». За повідомленням прес–служби ЧФ РФ, на служителів української Феміди «склали протокол і підготували заяву на ім’я начальника УВС України по Севастополю, якому і передали затриманих». З незрозумілих причин і в Міністерстві закордонних справ України, і в Головному управлінні юстиції міста Севастополя, де працюють затримані, відмовляються коментувати інцидент.

Журналістів «УМ» та газет «День» і «Дєло» Ющенко заінтригував тим, що йому відомі плани певних політичних сил, покликані скомпрометувати президентську ініціативу всенародного обговорення проекту нової Конституції. «Я читаю пошту Президента, яку не читає більше ніхто. Тому знаю, які зовнішні і внутрішні плани розробляють тільки для того, щоб збити це обговорення. Але не буду про це говорити, а робитиму свою справу», — повідомив Ющенко. Детальніше говорити й справді відмовився: повідомив лише, що таких планів є п’ять, і «це буде велика гра, метою якої є дискредитувати те, що робить Президент, переконати народ у тому, що нова Конституція — це зовсім не те, що зараз потрібно державі».

Першу тимошенківську «розтяжку» — «Вони відпочивають, вона — працює» я побачила в районі вулиці Шота Руставелі. Акурат біля синагоги Бродського. Це було енну кількість днів тому, коли політична реклама тільки–но вихлюпнулась на вулиці. А ще це вийшло так несподівано, що я грішним ділом подумала, ніби йдеться, власне, про синагогу. Чи то пак, про церкву як таку. Вона, мовляв, завжди «працює». Тільки неясно було, хто такі «вони», які б’ють байдики. За секунду дійшло, що вона — це Вона. Будь–яка українська жінка, як цинічно роз’яснює Томенко, а зовсім не Прем’єрка. Хай там як, а ідея стала в пригоді: я вирішила для себе, що традиційно–серпневе інтерв’ю «України молодої» з Блаженнійшим Любомиром кардиналом Гузаром, главою УГКЦ, почну з питання, як «працює» інституція, яку він представляє. Точніше, як реагує церква на вимоги та виклики світу, що змінюється щохвилинно.

Про перемоги українських команд у чемпіонатах СРСР наприкінці існування імперії знає кожен уболівальник: тріумфи «Динамо» та «Дніпра» тоді обговорювала вся країна. Але зараз мало кому відомо, що Україна має не лише цих футбольних чемпіонів «пізнього» Союзу. У 1990 році жіноча команда «Нива» з Баришівки Київської області стала переможцем першого чемпіонату СРСР серед жінок, обійшовши в турнірній таблиці сильні московські колективи. Роком раніше «Нива» тріумфувала у схожому за розмахом турнірі, але то було змагання профспілкових клубів; «Нива» представляла радгосп «Баришівський».

Саме в ці дні жіноча збірна України вперше у своїй історії бере участь у фінальній частині чемпіонату Європи. Поки наші дівчата програють на полях Фінляндії, кореспондент «УМ» розшукав першопрохідців вітчизняного жіночого футболу – тих, хто кував першу перемогу на всесоюзному рівні. Про себе в «чоловічому» спорті розповідають колишні гравці баришівської «Ниви» — сестри–близнючки Тетяна Франовська та Світлана Цвілій (їхнє дівоче прізвище — Деркач).

Тетяна і Світлана, як і належить справжнім близнятам, міркують і говорять в унісон, одностайні у своїх твердженнях, тож ми вирішили не розбивати їхню розповідь на репліки, а подати цілісні відповіді на запитання.

У кобзаря Василя Литвина дивовижна вдача. Навіть про похмурі моменти життя він згадує легко і з гумором. Говорить образно, ніби книжку пише. Його легко вирізнити у натовпі: біле, мов молоко, волосся, просвітлений погляд. На фестивалі «Козацька ліра», що відбувся минулого місяця у селі Стрітівка неподалік Києва, кобзар Литвин увесь час перебував у товаристві молоді. Колишні вихованці єдиної в Україні Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, 20–літтю якої й був присвячений фестиваль, ділилися з наставником творчими і життєвими успіхами. Декого, каже, довелося пожурити — за те, що розлучилися з бандурою. Хоча ідейний натхненник і організатор створення кобзарської школи Василь Литвин знає: навчити грати на бандурі можна, але бандуристом треба народитися. Сам 69–річний кобзар не розлучається зі своєю бандурою понад півстоліття.

Учора Віктор Янукович на прес–конференції намагався відповісти на інформаційні удари, завдані йому в останні дні насамперед Юлією Тимошенко, й повернути втрачені «очки». Але, певно, втратив ще більше балів, адже у своєму стилі переплутав Чорногорію й Косово. Відповідаючи на запитання щодо визнання Партією регіонів незалежності Південної Осетії й Абхазії, Янукович запропонував розглядати цю проблему «в контексті ситуації з Чорногорією». Прес–секретар Денис Іванеско поправив лідера: «Косово». Лідер погодився.