Ювіляр тижня: Дмитро Павличко
80 років українському поетові, політику й дипломату

Учора парламент нарешті запрацював. Такої ділової атмосфери у сесійній залі та кулуарах не було вже віддавна. По суті, ВР перебувала у заблокованому стані ще з початку літа. Вчора «регіонали» зняли блокаду з трибуни, хоча в залі розвісили плакати: «Примусимо владу підвищити пенсії та зарплати» і «Партія регіонів захистить соціальні гарантії людей». «Сині» вгамувалися, тому що було досягнуто умови про першочерговий розгляд соціальних проектів. Щоправда, коаліція виконала умову своїх колег у доволі хитрий спосіб.

У понеділок 21 вересня у Державному комітеті рибного господарства України на вулиці Артема було гаряче — сюди прибув його колишній керівник Володимир Волков, звільнений у травні минулого року рішенням Кабміну за «несумлінне виконання своїх обов’язків і порушення присяги держслужбовця». Начебто маючи на руках рішення суду, яким його було поновлено на посаді, пан Волков у супроводі 70 представників козацьких організацій увійшов на територію комітету і зайняв кабінет теперішнього голови Держрибгоспу. Але закріпився ненадовго.

23 вересня 1942 року окупанти розстріляли більше тисячі мешканців волинського села Кортеліси, а всі хати, пограбувавши, спалили. Нацисти у своїй документації пояснювали такі дії тим, що тамтешні селяни були «заражені партизанщиною». Дивно, що українські історики досі не присвятили цій вражаючій події серйозного дослідження. Здається, єдине джерело інформації про трагедію — це невеличка повість Володимира Яворівського «Вічні Кортеліси», написана 1981 року. Вона соцреалістично–пафосна й залишає по собі чимало запитань. Зокрема, про «зловорожих бандерівців», які в уяві письменника вимальовуються «поплічниками фашистів». Аби з’ясувати, що ж сталося 67 років тому в точці зіткнення інтересів нацистів, більшовиків, польських націоналістів та українців, вирушаю у прикордонне поліське село.

Як середньостатистичний читач обирає книжки для читання? Переглядає спеціалізовану пресу і книжкові сайти, звертається по допомогу до експертів у книжкових крамницях, дослухається до друзів чи навчальних програм... Безпомилково натрапити на хорошу книжку допоможуть поради людей, які читають багато й з особливою прискіпливістю через свою професійну належність, — письменників. На найбільшому книжковому святі України — Львівському форумі видавців — «УМ» цікавилася в українських літераторів, що їм запам’яталося із прочитаного минулоріч і якими книжками вони запаслися на майбутнє. Не оминули ми своєю увагою й декого з публічних людей, не байдужих до книжки.

Десятий тур став щасливим для найгіршої на даний момент команди вітчизняної прем’єр–ліги. «Кривбас» нарешті здобув перше очко, так само вперше зберігши свої ворота «сухими». Вже другі перемоги здобули вчорашні аутсайдери, «Закарпаття» й «Зоря», що опустило на дно турнірної таблиці інших невдах. Натомість лідери, «Динамо» й «Шахтар», виграли в доволі непростих поєдинках. Причому кияни здолали «Металіст» удруге за вісім днів; перед цим — у Кубку України.

Головний тренер нашої збірної Микола Хаджиогло дуже хотів провести чемпіонат Європи саме в Миколаєві. Адже саме це південне місто, де працює фахівець, є центром українського жіночого боксу. Бажання наставника здійснилося, а він уже постарався, аби його підопічні віддячили рідній публіці вдалим виступом. До речі, серед глядачів були відомі в минулому спортсмени: Володимир Вірчіс, Яна Клочкова, Інга Бабакова, Аліна Шатернікова.

Недарма спортсмени підкреслюють, що командні змагання суттєво відрізняються від індивідуальних. Насамперед — з погляду психології. Коли ти знаєш, що граєш не лише за себе, а й за «тих хлопців», то відчуваєш значно більшу відповідальність. А якщо ще й турнір проводиться на рівні збірних, мусиш усвідомлювати: за тобою стежить уся країна. Імовірно, саме таким особливим командним духом можна пояснити злет української чоловічої збірної в Кубку Девіса. Адже гравців рівня Андрія Медведєва у нас зараз немає: перша ракетка країни, Сергій Стаховський, у рейтингу професіоналів посідає лише 147–й рядок.