Перед грядущими виборами Президента Україна вкотре перетворюється на «химерний край»: до Києва з цілого світу тягнуться валки найчудернацькіших «казкових персонажів»: політологів, політтехнологів, чужоземних діячів і ділків, авантюрних «мудреців–експертів» та замовних «соціологів–ілюзіоністів». Безневинна, на перший погляд, подія — міжнародна конференція «Уроки Другої світової війни та Голокосту», яка має відбутися у Києві в листопаді, вже викликала численні питання і сумніви як щодо тематики, так і щодо організаторів — Всесвітнього конгресу російськомовного єврейства (ВКРЄ). Про які саме уроки йдеться? Чому «російськомовне єврейство» вирішило розглянути їх саме у Києві, а не в Москві чи Тель–Авіві? Що, власне, являє собою таємнича ВКРЄ? При докладнішому розгляді цих питань стає очевидним, що від майбутнього конгресу варто чекати чергових передвиборчих провокацій проти України й особисто Президента Віктора Ющенка, який провадить відповідну політику...

Осінь — гаряча пора для футболістів. Найсильніші з них у цей час зазвичай «розриваються» на чотири фронти: національні чемпіонат і Кубок, матчі збірних та єврокубки. Відповідальні й виснажливі поєдинки часто грають двічі на тиждень, і витримати такий шалений ритм дуже непросто.

З українських клубів зараз найбільше напружується «Динамо». У проміжку між двобоями з «Інтером» у Лізі чемпіонів календар подарував киянам побачення з «Дніпром» у чемпіонаті й із «Шахтарем» — у Кубку. Із першим завданням підопічні Газзаєва впоралися, хоча деякі моменти суботньої дуелі в Дніпропетровську й викликали запеклі дискусії. Скласти свою думку і про цей поєдинок, і про тур загалом багато вболівальників могли самі, адже всі вісім ігор транслювали по ТБ (по три зустрічі — канали «ТЕТ» і «Футбол», ще дві — Перший національний).

Про Євбаз я вперше почула від своєї мами, а Олесь Ільченко, наш сьогоднішній оповідач, — від своєї. Олесь уважніше слухав маму, а я у свої 12 (13? 15?) років була надто далеко від якихось єврейських базарів. Уже тепер, досягнувши віку, коли самій хочеться розповідати про минуле та ділитися спогадами, я розумію, що слухати і чути — дві великі чесноти. Із такою настановою «УМ» і надає слово Ільченку, який підмічає та смачно описує купу цікавих дрібниць. На жаль, зі знищенням Євбазу відійшов цілий пласт буття — романтика нетрів, галерея колоритних київських типів, навіть субкультура барахолки (особливо після руйнування Сінного ринку). Барахолки замінили секонд–хенди зі стійким запахом дезинфікуючих засобів та принагідною різаниною чи підпалами, затишних євреїв–міняйл — араби та негри, що стають час від часу об’єктами нападів. Утім призначення певних київських місць є незнищенним. Локальне покликання Євбазу бути Євбазом дається взнаки і під площею Перемоги, і між універмагом «Україна» та вокзалом. Наш фотокор Таня Шевченко зробила знімок цього київського п’ятачка — від колишнього Євбазу лишилося мало, та все ж...

Учора Петро Порошенко з’їздив до Росії з нетривалим робочим візитом — на півдня. Ввечері, о 19.00, прес–служба МЗС уже планувала звітну прес–конференцію міністра. Була година в літаку зібратися з думками–підсумками поїздки. Що ж до іншої зустрічі з медіа, яку спільно провели у Москві Петро Порошенко та його російський колега Сергій Лавров, то з неї люд­ство дізналося небагато, і висновки про нові настрої в українсько–російських відносинах зробити складно.

У своїй політичній кар’єрі Юлія Тимошенко якщо робила помилки, то завжди великі. Можливо, головною з них виявилася співпраця з Михайлом Бродським у 2004—2006 роках.

Журналісти ж мають радіти її вибору. Тому що сьогодні завдяки Бродському відомо, який вигляд має реальна політика, без фальшивих усмішок на прес–конференціях і різнокольорових бігбордів уздовж траси.

Бродський провів останні місяці в Італії та Австрії. Його було двічі прооперовано через гематому, що утворилася в нього після травми голови. За словами політика, він пережив кому і по–іншому поглянув на життя. Проте пам’ять Бродському не відмовила, в чому можуть переконатися читачі цього інтерв’ю.

Мати постраждалих від розбещення дітей вимагає передачі справи для розслідування Генпрокуратурі. Відповідну заяву вже направлено на ім’я Генерального прокурора Олександра Медведька. Жінка вважає, що, коли справу «негайно не передати з МВС до Генпрокуратури, її ніхто не буде розслідувати, а тиск на мене та людей, які мені допомагають, буде посилено». Постраждала мотивує своє рішення тим, що не довіряє ні міліції, ні міністру МВС Юрію Луценку. Останній необачно розголосив на всю країну таємницю всиновлення. То «про який захист дітей може йтися, якщо навіть на рівні міністра порушується закон та права дітей?». Жінку неприємно вразило й те, що інформація про слідчі дії постійно з’являється у ЗМІ. Зокрема на процедурі впізнання квартири , яка фігурує у справі, раптом з’явився журналіст однієї з газет. Потім в інтернет–виданнях вигулькнули статті з посиланням на висновки психолога , який «був присутнім на допитах дітей». «На яких підставах ці висновки, якщо вони є, були оприлюднені? — вражена мати постраждалих хлопчика та дівчинки. — Хіба таємниця слідства не має охоронятися законом?».

Бувають посли, а бувають Посли. Останні відрізняються від перших тим, що дбають не лише про сьогоденні економічні вигоди своєї країни в країні перебування, а своєю діяльністю ніби наводять мости між народами, мости, якими потім ходитимуть інші. Саме таким є Хо Сун Чьол, посол Республіки Корея в Україні з 2006 до 2008 року. Професор–мовознавець, пан Сун Чьол потрапив на дипломатичну службу ледь не волею випадку, проте Україною, її мовою, культурою і народом він не перестав цікавитися і після повернення на батьківщину. Хо Сун Чьол відчув потребу розповісти співвітчизникам про далеку Україну, так у грудні 2008 року з’явилася книга під назвою «Нае Саранг Україна», а цього тижня автор приїхав до Києва, аби презентувати український її переклад.

Коли на європейській арені якийсь клуб справді боїться українську команду і ще напередодні матчу готовий їй програвати, то зазвичай таке буває хіба на кваліфікаційному етапі. Дивно було чути приреченість у словах головного тренера французької «Тулузи» Алена Казанови перед матчем проти нашого «Шахтаря» в Лізі Європи. Здалося, що в Донецьк приїхав не бронзовий призер першості Франції, а якийсь футбольний «карлик». Зрештою, позавчора ввечері на «Донбас–Арені» господарі розтрощили «Тулузу» й довели, що пан Казанова не помилився з оцінкою співвідношення сил суперників.

Малий Вовчик має грайливу вдачу, у нього немає люті справжнього вовка, він лагідний, чемний, не здатний на капості й тим засмучує тата й маму, адже це ганьба для порядної вовчої родини. Проте, як кожна дитина, малий дуже хоче, аби тато Задирака й мама Вовчиха пишалися своїм сином. Батьки відправляють Вовчика до «Капосної Школи Поганців», де він мусить вивчити 9 Капосних Правил, різні штуки–злюки і отримати Значок Злого Вовка. Хижацької науки малого має навчати злий, жадібний і завжди голодний Вовчило–Хижачило. Від Вовчого Лігва до зловісної школи Вовчику випало подолати великий і небезпечний шлях через усю Звірляндію — із Хмурляндії аж до самого Моторошного Лісу (мапа мандрівки додається). Йому довелося пройти жорстокі випробування: продиратися через чагарі, вилазити на Чорні гори й мерзнути на Скелі Крижаного Вітру, зустрітися дорогою з хитрим лисом Крутихвостом, відбиватися від хмари хижих воронів... І багато чого іншого, жахливого й захоплюючого водночас.