«УМ» продовжує цикл нарисів про «малий туристичний Київ». Так ми вирішили назвати матеріали про столичні пам’ятні місця, які зазвичай не включають до традиційних путівників. Бо це не Лавра і не Софія, не Хрещатик і не Андріївський узвіз. Корінні кияни розповідають нашому виданню про знакову топоніміку Києва, яка або відійшла у минуле (як Євбаз, про який минулого разу говорив Олесь Ільченко), або існує здебільшого в усних переказах, перетворюючись мало–помалу на урбаністичну легенду. Дача Хрущова у Києві — ще не легенда, але вже й не реальність. Або реальність, приправлена вигаданими подробицями та відчутно міфологізована. Зауважу, що дитинство авторки цих рядків пройшло між двома чудовими парками (точніше, між парком і лісом, між Нивками та Сирцем). Гуляючи по парку, що звався у ті часи «Парком Ленінського комсомолу» та тягнувся вздовж проспекту Перемоги, між станціями метро «Нивки» і «Берестейська», я всотувала розмови дорослих і так собі зрозуміла, що саме в районі «Берестейської» жив собі якийсь Хрущов (у п’ять–шість років це ім’я ні про що не говорило, а лише малювало здорового жука у піджаку та картузі) і мав тут дачу з озерами. Причому — цю деталь я пам’ятаю вже добрих тридцять років! — в одному озері плавали тільки білі лебеді, а в другому — тільки чорні. «А де озера?» — запитувала я. «А ось», — показували мені на невиразні і не зовсім чисті ставки. «А де ж лебеді?». — «А лебеді полетіли», — казали мені під мої гіркі схлипи через те, що я вже ніколи не побачу цей унікальний птахоподіл на чорних та білих. Не знаю, чи жив Хрущов ще й на Берестейській (радянська партноменклатура цілком могла мати «мазаночки» по всьому місту), та все ж моя дитяча історія про його дачу виявилась байкою з підмоченою репутацією. Справжня дача Хрущова була на вулиці Герцена, розповідає «УМ» Євгенія Кононенко. Як з’ясувалось, у неї з цим місцем пов’язані свої власні рефлексії та спомини. А згадує вона, зокрема, таке:

Книжкова серія «Поэты — узники ГУЛАГа», що виходила упродовж дев’яностих років минулого століття в Москві мізерним накладом по 300—500 примірників, нараховує кілька десятків видань, а серед авторів можна бачити й уродженців України. Якщо одні імена жодних рекомендацій не потребують (наприклад, Василь Стус), то інші нічого не скажуть навіть літературним ерудитам. До останніх належить Вілен Лисенко — збірка «Изнанка века» з’явилася вже після його смерті. Вона містить тридцять п’ять віршів і залишається єдиною книжкою справді талановитого поета, долю якого знівечив політичний режим. Та й не тільки життєву долю — він у прямому значенні пройшовся вогнем і мечем майже по всьому творчому доробку: коли б упорядник зайнявся підготовкою повнішого видання поезій Лисенка, то з’ясував би, що майбутня книжка вийшла б теж невеликою...

Вілен Михайлович народився 1932 року в Могилеві–Подільському — місті, яке серед населених пунктів регіону є, певно, найбільш мультикультурним. Українська, єврейська, молдавська та російська національні стихії тут взаємопереплітаються, а відтак, доповнюючись ще й ромськими впливами, формують неповторну ауру покордоння. Хлопець відчував це безпосередньо на собі, адже в його жилах текла кров українська (від батька) та єврейська (від матері). Тітка була авторитетною в місті вчителькою російської мови, тож він ще у шкільному віці, вочевидь, не без її впливу, почав віршувати саме по–російському.

У неділю в Косові відбулися вибори до місцевих органів влади — перші від часу минулорічного проголошення незалежності. Про свою цілковиту перемогу повідомила Демократична партія Косова, що є правлячою в цій неспокійній балканській країні, яку Сербія вважає своєю частиною.

Учора в російському місті Ульяновськ усе ще був чинним режим надзвичайного стану, запроваджений у зв’язку з пожежею та вибухами на складах Міністерства оборони РФ.

Якщо Україну раз по раз струшують скандали з педофілами, то Велика Британія в ці дні гуде про «геронтофільську» справу. На Туманному Альбіоні позавчора заарештували злочинця, який грабував і ґвалтував пенсіонерів упродовж 17 років! Про це повідомила агенція Sky News із посиланням на лондонську поліцію.

Як стало відомо «УМ», сьогодні засідатиме бюджетна комісія Київради, яка підіб’є підсумки виконання міського кошторису за цей рік. Наше видання обов’язково повернеться до цієї події, аби озвучити деякі цифри та факти. А поки що мова про те, що на тлі бюджетного дефіциту міські чиновники вигадують нові статті видатків. З одного боку, подбати про освітлення вулиць — справа свята. А з іншого — занадто багато людей опікуються цим питанням ще з часів Олександра Омельченка. І занадто багато часу витрачено на балачки без жодного результату.

Образ Божої Матері з Боянського монастиря у Чернівецькій області відтепер можна побачити в храмі Феодора Освященного на вулиці Багговутівській. На іконі зображено Діву Марію і маленького Ісуса. «18 грудня 1993 року під час всенощного Богослужіння віруючі помітили, що з ікони почала виділятися рідина — образ замироточив», — розповів «УМ» отець Петро, настоятель храму, в який привезли ікону.

Черговий випадок незаконного відбору вуглеводнів викрито на території Сумської області. Співробітники Служби безпеки України затримали організовану злочинну групу (ОЗГ), члени якої впродовж трьох місяців (із серпня по жовтень 2009 року) викрали з нафтогону «Анастасівка — Талалаївка», який належить компанії «Укрнафта», нафто­продуктів на суму понад 200 тисяч гривень. Для реалізації своїх злочинних намірів шестеро молодиків врізались у магістраль нафтопроводу в безлюдному місці, сподіваючись таким чином уникнути викриття. За період функціонування врізки зловмисники встигли вивезти звідти близько 70 тонн нафтопродуктів.

Судова епопея для 25–річного Віталія Файнгольда умовним дворічним покаранням за минулорічну смертельну дорожньо–транспорт­ну пригоду може і не завершитись. Кримська міліція отримала з Генпрокуратури офіційну відповідь на свій запит стосовно двох «ресторанних хуліганок» Файнгольда–молодшого, відповідно, чотири– і дворічної давнини. Йдеться, нагадаємо, про побиття Файнгольдом 24 лютого 2005 року в одному з нічних клубів кримської столиці помічника прокурора Деснянського району Києва І. Галюка (за деякою інформацією, «мажор» звалив його з ніг і вже лежачого бив ногами, а під «завісу» ще й загасив на голові юриста недопалок) і нанесення тілесних ушкоджень бійцю спецпідрозділу «Беркут» С. Тарановичу в ресторані «Княжа втіха» 4 листопада 2007 року.