Два роки тому «Україна молода» вже писала про складну криміногенну ситуацію, яка склалася в найбільшому селі Перечинського району на Закарпатті (див. номер за 7 грудня 2007 р.). Незаконні вирубування лісу тут сягнули катастрофічних розмірів. Після нашої публікації прокуратура зафіксувала їх на сотні тисяч гривень. Майже всі вони, як свідчать протоколи про затримання, здійснені волохами — мешканцями села, які живуть табором, мов цигани. До речі, волохи і цигани складають третину села. Селянам жити з такими сусідами вкрай важко...

Ідеться про міське сміттєзвалище на Деївській горі, де днями міністр житлово–комунального господарства Олексій Кучеренко, голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, мер Кременчука Микола Глухов та представники німецької компанії «ХААЗЕ» запалили факел над першою пробуреною тут свердловиною з видобутку біогазу. Звісно, «викресати» такий вогник не було самоціллю.

Шматки арматури, кастети, балончики з газом, пластикові наручники, каміння, гільзи та велика кількість фотографій — відтепер ці предмети прикрашають одну з експозицій музею, що відкрився на коньячному заводі «Таврія». Приурочили відкриття до 80–річчя з дня заснування новокаховського підприємства. Директор музею Анатолій Яковлєв протягом тривалого часу збирав раритетні матеріали, що пов’язані з історією «Таврії».

Молоді мешканці села Кочержинці, що в Уманському районі на Черкащині, вирішили самі зробити життя в селі комфортнішим. Не чекаючи на когось, вони почали ремонтувати сільські дороги власним коштом.«Уже залатали всю центральну вулицю, а це майже два кілометри шляху. Працюємо в неділю, буває, що й до двадцяти людей виходять на толоку. Цемент купуємо, а щебінь привозимо з дому», — розповідає «УМ» мешканець Кочержинців 27–річний Петро Хіміч.

Київ — це не тільки тарифи на комунальні послуги. Не тільки Черновецький і його команда. Це також, на жаль, проблемна екологія, чия проблемність почала закладатись іще у 1986–му. Ми, кияни, вже років двадцять як не говоримо про радіацію, проте вона, ясна річ, нікуди не поділася. «УМ» з’ясувала, що рівень радіоактивного забруднення регулярно вимірюють і досі, хоч показники ці нестабільні й подекуди зовсім неочікувані. Для прикладу: в районі метро «Шулявська» (там, де дислокується редакція «України молодої») рівень радіації становить 15 мікрорентгенів на годину (при нормі — 10—15 мкР/год), а от у науковій бібліотеці імені Вернадського (Голосіївський район) — чомусь аж 20. До речі, у Чорнобилі рівень радіації нижчий, ніж у Києві. Тобто у знаменитому «рудому лісі» біля АЕС він і по цей день зашкалює (небезпечно також їздити на екскурсії і в місто Прип’ять), але в самому Чорнобилі — «атмосфера» більш прийнятна для здоров’я, ніж під Шулявським шляхопроводом.

До рук кореспондента «УМ» потрапив один цікавий документ: майже тригодинний аудіозапис напівтаємного збіговиська т. зв. отаманів «донського козацтва» Луганщини і невеличке текстове пояснення до нього. Як можна зрозуміти з почутого на плівці, панове отамани зібралися в Луганському ліцеї іноземних мов «погуторити» про об’єднання очолюваних ними організацій в єдину структуру. Попередня назва майбутнього парамілітарного утворення — «Луганський округ Всевеликого війська донського».

Вівторкові матчі другого туру Суперліги дали аргументи як прихильникам нової системи відбору до групового раунду, так і опонентам Платіні. Скажімо, перші очки в елітному турнірі взяли дебютанти — «Рубін» та «Уніря», причому обидва колективи були ближчими до перемоги, ніж їх імениті конкуренти. Натомість «Дебрецен» зазнав нищівної домашньої поразки від завсідника ЛЧ — «Ліона».

Не треба бути авторитетним етнографом, аби зрозуміти, що одним із найефективніших рушіїв українського фольклору є нещасливе кохання. Він кохає її, а вона марить іншим; вона від нього шаленіє, а йому хоч би що; обоє закоханих не можуть і дня одне без одного прожити, але батьки категорично проти цих стосунків... Словом, варіантів чимало. Цей вир почуттів мандрував із покоління в покоління, з одного літературного твору в інший і, якщо чесно, давно вже потребував критичного підходу. На цю потребу часу з готовністю відгукнулися актори Театру імені Франка Петро Панчук, Василь Баша, Олександр Форманчук, Світлана Прус, Олена Фесуненко, Тетяна Шляхова та інші .

Зіткнути лобами старе й нове — ідея не нова, але модна. Наскільки вона може бути ще й цікавою — залежить від концепції і артефактів. Так, ідеологи проекту «Відеостіна», представленого у Київському музеї російського мистецтва, залучили собі в помічники новітні технології, які за мить можуть нас перенести за тисячу кілометрів від дому.