Гадаю, в плані віри і релігії я належу до найчисельнішої і найтиповішої групи українців. Народжений в СРСР і хрещений тоді ж священиком Українського екзархату Російської православної церкви, у родині віруючих, але не релігійних людей: мама з татом до церкви ходили в дуже окремих випадках.
Трохи більш як за два тижні почнеться висування кандидатів на пост Президента. Претенденти матимуть можливість подати документи до 9 листопада. Після того будуть змушені почекати до п’яти днів, упродовж яких Центральна виборча комісія має ухвалити рішення про реєстрацію. Остаточний перелік кандидатів стане відомий 13 листопада.
— Президентські вибори зараз нагадують кастинг тих, хто більше запропонує, — каже політолог, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. — Кандидати, які так активно піаряться, не працюють у логіці національного, історичного, ідеологічного проектування. «Почути кожного», прохання допомоги в питанні знищення корупції, розповісти про свавілля чиновників — це все не логіка майбутнього Президента. Кандидат у президенти має знати, як розв’язувати ті чи інші проблеми, а не просити поради у виборців.
Це ніде не анонсували, і навіть у церковних прес–службах плуталися, намагаючись відповісти на запитання «УМ», чи справді «крига скресла» й ієрархи УПЦ КП та УПЦ МП погодилися хоча б зустрітися для започаткування діалогу. Поки що надто рано називати його «діалогом про об’єднання». Проте, аби зрозуміти значення цієї зустрічі, варто пригадати, що з часу утворення Київського патріархату впродовж 17 років в УПЦ МП не визнавали іншої форми можливого спілкування, крім колінного покаяння своїх опонентів. Учора представники колись єдиної церкви вперше зустрілися на рівних і дали несміливу надію на те, що як не вони, то їх наступники знову стоятимуть поруч на літургії Єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Закономірно, що в переддень Дня вчителя Президент приїхав саме до Глухівського педагогічного. Аби переконатися в цьому, варто повернутися в історію.
Упродовж сотні літ він губився і не раз був віднайдений. Навколо його імені творяться міфи, і кожен намагається розгледіти в обличчі поета, який жив колись у Львові, свого Антонича. Для одних Богдан–Ігор Антонич постає в образі скромного хлопчини, вченого–самітника, який ніколи не знав жінки. Інші уявляють його як гуляку, постійного клієнта борделів, богемного митця. Зі слів самого Антонича ми точно знаємо, що він водночас «хрущ на вишні», «мудрий лис», «закоханий в житті поганин», «п’яний дітвак із сонцем у кишені», «рушниця, радістю набита»...
Про те, яким Антонич був насправді у житті й у творчості, «УМ» розпитала напередодні 100–річчя з дня народження поета, котрий святкуватимемо п’ятого жовтня, в найповажнішого в Україні антоничезнавця, професора Львівського університету ім. Івана Франка, завідувача відділом української літератури Інституту українознавства, літературного критика і літературознавця, автора монографій, упорядника антологій поезії Миколи Ільницького.
Унікальні карпатські дерев’яні храми зникають з лиця землі з якоюсь, прости Господи, пекельною невідворотністю. Останньою реєстр навіки втрачених улітку цього року поповнила дерев’яна церква Святого Василія, збудована в гуцульському Косові в 1895 році. Вогонь спалахнув під бляшаною банею і майже дотла спопелив сакральну споруду. Причину пожежі встановити так і не вдалося. Версія з коротким замиканням відпала відразу, бо, за словами місцевого пароха, культове приміщення на той час було відключено від електропостачання.
Три роки тому серед білого дня спалахнула церква Різдва Святої Богородиці в селі Малий Ключів Коломийського району. З якої біди сталося там загорання, чіткої відповіді не змогли дати ні пожежні експерти, ні правоохоронці. Після знищеного вогнем дерев’яного храму в Горохолино Богородчанського району, дехто, схильний до містики, взагалі натякнув на вибрики нечистої сили, адже в цій церкві 40 років тому знімали фрагменти «Вія» — першого радянського фільму жахів.
Можливо, моїй візаві не сподобається читати про це, але правди ніде діти: краса Дарини в першу мить просто збиває з пантелику і плутає думку. Під час розмови з нею не можеш відвести погляду від прекрасних мигдалеподібних очей. Краса цієї дівчини тим більше вражає, що доповнюється позитивною відкритістю і гарними манерами. Що сказати — генетика: батьки — відомі актори. Але Дарина обрала для себе професію співачки. Хоча для підтримки сімейного бренду бере участь у двох театральних постановках компанії «Бенюк і Хостікоєв».
Учора на телеканалі «Україна» вдруге вийшла 40–хвилинна програма «Готовий відповідати». Формат нового політичного телепроекту — безпосереднє спілкування політиків і «електорату», причому на території людей — у регіонах. Останній фактор — мандрівний формат — і пояснює «бідність» картинки, технічні складності з мікрофоном, потребу ведучої вказувати рукою на того, хто запитує, «отой чоловік у коричневому піджаку». Але за формою, над якою треба працювати й працювати, і на яку тільки й звернули увагу критики–експерти, не всі побачили перевагу змісту, сенсу. Професійний монтаж зробив програму однаково динамічною від початку до кінця, і не «безрозмірною», бо в питаннях політичних ток–шоу «розмір» теж має значення. Про специфіку нової програми ми говоримо з її ведучою, керівником каналу «Новини» ТРК «Україна», який обіцяють запустити з нового року, Оксаною Зінов’євою.
