Львівський футбол з його давніми традиціями і добротною школою, яка готувала і готує гравців для різноманітних юнацьких, молодіжних та національних збiрних країни, команд майстрів вищої, першої та другої ліг, нині переживає не найкращі часи. «Карпати», вибувши з вищої ліги національного чемпіонату, розпочали сезон у другому за рангом футбольному дивізіоні України. Пристрасті, які супроводжували пониження «Карпат» до першої ліги, дещо вгамувалися, і нині можна порозмірковувати над тим, що таке футбольний клуб і його структурована «господарка» в цифрах, освіті та інтересах.

Перед початком Олімпіади в Афінах «УМ» відзначала небувалий розмах державних вливань у спорт великих досягнень, ініційований президентом Національного олімпійського комітету, Прем'єр-міністром України Віктором Януковичем. Що там гріха таїти, фактично всі сотні додаткових мільйонів із держбюджету йшли не куди-небудь, а на підготовку й стимулювання української олімпійської збірної, з чого можна зробити висновок, що вдалий виступ українців в Афінах кандидат у президенти України, який водночас за «дивним» збігом обставин є керівником вітчизняного олімпійського руху, зробив важливим елементом своєї передвиборчої кампанії. Окресливши певні орієнтири в медальних здобутках, Янукович на Олімпіаді фактично поставив на кін своє реноме «турботливого батька» українського олімпізму в його нинішньому вигляді. Отже, XXVIII Олімпійські ігри сучасності стали історією, і настав час підбити деякі підсумки.

Цього разу в Харкові мовна карта на президентських виборах, схоже, не дотягне до статусу козирної. Днями представники політичних партій регіону спробували зробити розвідку боєм за «круглим столом», але, як не дивно, розійшлися, так і не здійнявши традиційну бурю у склянці.

Більшість подорожуючих дотримуються гарної «плюшкінської» традиції — відвідуючи якесь місто чи країну, обов'язково захопити звідти на пам'ять якийсь сувенір. Що в цьому плані може запропонувати Україна і, зокрема, Київ? Адже на День незалежності столицю заполонять десятки тисяч гостей. Тож у переддень урочистостей ми вирішили влізти в шкіру туриста і пройшлися місцями «сувенірної слави». А водночас дослідили, чим живе і дихає в Україні ця залузь.

Зараз уже майже ніхто не вірить у те, що Радянський Союз був злом. Отож не цілком зрозуміло, на біса взагалі здалася вся ота незалежність. Це слово, протягом останніх тринадцяти років послідовно й успішно компрометоване, знову потребує реабілітації. Воно вживається стосовно країн, яким на історичному шляху довелося визволятися від чужоземного панування. Тому день незалежності як національне свято існує, наприклад, у США, але не існує у Великобританії (хоч, можливо, в них теж є якийсь день незалежності — від Римської імперії). СРСР був злом, тому що блокував повноцінне існування неросійських націй: нас, українців, у світі наче не було, ми були Russians, позбавленими суб'єктності у світовій історії та політиці, до того ж співвідповідальними за всі злочини радянської системи, як, наприклад, розстріли тінейджерів у Будапешті 1956 року. Край цьому напівкоматозному станові поклала передусім чорнобильська катастрофа, внаслідок якої українські радянські люди дізналися, що в природі існує дещо, могутніше від кремлівського керівництва. Саме так почалася українська ланцюгова — в сенсі розривання ланцюгів — реакція. Це потягло за собою той визвольний переворот у масовій свідомості, котрий увінчався настільки ж масовим голосуванням за незалежність у грудні 1991 року. Її було здобуто дещо зненацька і, умовно кажучи, безкровно. А потім її було вкрадено.

Перед найближчою сесією Рівненської обласної ради постане завдання доволі для неї незвичне — депутатам потрібно буде вирішити долю двох сіл, точніше, дати дозвіл на виключення їх з карти Рівненщини. Справа в тому, що обидва села — Любанівка Млинівського та Настахівське Рокитнівського районів — протягом останніх трьох років лишалися тільки на картах, а насправді там не залишилося жодного придатного для життя будинку, немає і самих мешканців.

Отож, озирнутися на тринадцять років? Добре. Озираюсь. І, ще навіть до озирання, застуючи собою весь туманно-картатий огром минулого, чомусь спливає в пам'яті розчервоніла фізіономія сільрадівського голови — два пасемця колишуться над водянистими очима — з яким ми, журналісти з «города», що на самому початку проголошення незалежності чогось прибилися в гуляйпільську глухомань, п'ємо в порожній і темній сільраді.

Поважний професор, знаменитий голлівудський кіноактор або відомий на весь світ підприємець у спідниці — це не лише не соромно, а й дуже почесно та природно. Звісно, якщо йдеться про шотландців, а спідниця — справжній шотландський кілт. Як відомо, кожен шотландець, який себе поважає, одягає кілт щонайменше кілька разів на рік — з нагоди державних та національних свят. Причому для того, щоб продемонструвати свою вірність традиціям, картате вбрання предків зовсім не обов'язково купувати — кілти без проблем можна взяти на прокат.

У Коста-Риці і на Гаїті, в Новій Зеландії, Індії, на Тибеті, в Еквадорі і Зімбабве, в Польщі, Британії, Португалії і, звісно ж, в Україні цей чарівний швейцарський палац, що височіє шпилястою короною в горах над Монтре, знають як Гірський будинок Ко. Тільки-но сходить сніг iз Роше-де-Ней, сюди, у Західну Швейцарію, з'їжджаються гості з усього світу. З першого разу складно збагнути, що об'єднує цих людей, які, можливо досі й не здогадувалися про існування один одного, але через спілкування стають друзями навіки. Особливо, коли інтернет скасував відстані, візові обмеження і кордони.

Коли київський автобус на «Лемківську ватру» нарешті зрушив із місця, було далеко за північ. Стомлені останнім «марш-кидком» наплічників, кариматів і наметів у багажне відділення кияни помалу лаштувалися до сну. Коли раптом мiй сусіда голосно залементував: «Нарешті — їдемо на імпрезу! Хай тільки спробують почати її без нас». Такий ентузіазм сонна аудиторія не «зацінила» і на знак обурення неквапно зміряла крикуна посоловілими очима. «Та чого ви? — невгавав той — У Польщі імпрезою називають усе, де багато пива, ковбасок і музики». Народ у бусику радісно зашумів.