Післязавтра в Ріо–де–Жанейро стартує головне шоу року — карнавал. Школи самби, які виборюватимуть перемогу у п’ятиденному танцювальному змаганні, завершують останні приготування. Одна з команд — Unidos do Viradouro — привернула додаткову увагу тим, що обрала своєю «королевою» семирічну дівчинку. Відтак у Бразилії вибухнув скандал.
У магазині:
— Порадьте, що найкраще подарувати 17–річному хлопцю?
— 18–річну дівчину.
Тендітна Вікторія — дружина Валентина Штефаньо. Це вона виходила заміж у платті з еклерів, яке важило близько 15 кілограмів. «У Віки не було вибору», — посміхається кондитер–«модельєр», що нашивав капроновою ниткою на під’юпник і корсет нареченої півтори тисячі тістечок, а потім декорував їх збитим білком із цукром.
Кондитери Штефаньо — Валентина у Франції, а Валентин в Україні — переконують, що від солодощів можна не гладшати. Головна запорука цього, звичайно, — не їсти тістечок–тортиків без міри, а насолоджуватися малими порціями — і тоді залишаться не складки на талії, а приємні смакові відчуття. Проте є й кондитерські хитрощі.
Подивилась фільм Юрія Терещенка «Пейзаж після мору» і подумала: чому багатьох людей так дратує сама тема Голодомору. Почувши, що фільм чи вистава, чи книга розповідає про Великий Голод, багато випадкових знайомців категорично кривляться і апріорі відкидають можливість цей твір побачити і спробувати зрозуміти. А між тим стільки років Голодомор викреслювали з історії і стільки людських доль поховано під родючим українським чорноземом, що фільмів про окремі людські долі і невмолимий Молох, запушений руками конкретних людей, можна було б зняти безкінечно багато — якщо подумати, то кожне життя заслуговує на свою персональну пам’ять. Але йдуть із життя свідки — ті, що бачили, вижили і розказали, а коли помре останній, множитимуться політичні спекуляції цинічних чорноустів.
Високоповажний пане Драч! Від імені числених шанувальників Богдана Лепкого, що був першим володарем Перехідного Мазепинського Персня, від Клубу його імені та від себе особисто, як родичка і представниця родини Лепких, Глібовицьких в Україні, звертаюся до вас нині, як до другого володаря з проханням, яке має глибоке історичне значення.
У час телебачення та інтернету людина, з одного боку, має доступ до широкої інформації. Хто шукає інформацію, той знаходить. З іншого боку, заклопотана людина, як та коза у казці: «Бігла через місточок, схопила кленовий листочок...» Поверховість суджень, напівосвіченість і приблизність понять стали пошестю нашого часу. Кожен «щось чув», а нічого до ладу не знає, де він «чув дзвін». Навіть на збиту тему Голодомору деякі журналісти говорять у множині й не задають собі труда вчитатися не те що у концептуальні публікації, а хоча б у виступи Президента. Біда в тому, що до появи «електронних джерел» ми проходили школу марксистсько–ленінських джерел, що оперували темними поняттями: «імперіялізм», «буржуазний захід», «прогресивні сили» тощо. А головне, що тут і не потрібні були коректні поняття, бо все одно висновки були наперед задані — «єдино правильні йдейні висновки». То була імітація мислення, імітація науки, наукоподібність, пристосована до цензури.
27 днів під купою бетонних уламків, без їжі й фактично без краплі води — здавалося б, вижити в таких умовах неможливо. Але 28–річний гаїтянин довів, що неможливе — можливо. Чоловіка витягли живим із–під завалів майже через місяць після того, як столицю та кілька інших міст Гаїті зруйнував нищівний землетрус. Фахівці називають цю історію справжнім дивом, а лікарі переймаються здоров’ям врятованого, адже він дуже слабкий.
Іран почав самостійно виготовляти високозбагачене ядерне паливо. Ще минулої неділі офіційний Тегеран оголосив, що з вівторка розпочне збагачення урану до рівня 20 відсотків для реактора, який продукує медичні ізотопи. Президент Махмуд Ахмадінеджад пішов на такий крок після провалу переговорів із провідними державами світу, які наполягали на тому, щоб Іран передавав низькозбагачений уран для очистки його до вищих рівнів за кордон (зокрема, йшлося про Францію і Росію).
