800—1000 доларів щомісяця, висококалорійне харчування, безкоштовне медобслуговування і проживання за роботу на свіжому повітрі — таким «калачем» зваблював запоріжців «квінтет» спритників, пропонуючи безробітним працевлаштування у Росії. Дефіциту робочих (і вільних) рук у регіоні немає, відтак конвеєр «чемодан–вокзал–Росія» працював на повну: упродовж кількох останніх років вербувальники змогли відправити близько сотні нелегалів. Як з’ясувалося — у неволю!
З відходом Ярослава Дашкевича не стало цілої епохи — епохи свідомих борців із комунізмом в усіх його проявах. Він був більше ніж історик — пан Дашкевич творив не лише історичну науку, він займався креацією новітньої суспільної оцінки минулого. Зрештою, Ярослав Дашкевич був сином легендарних батьків — головного артилериста Січових стрільців, генерал–хорунжого армії УНР Романа Дашкевича та легендарної української військової Олени Степанів (Олени Степанівни), уславленої хорунжої Української галицької армії.
У Харкові розгорається великий «мажорський» скандал, у центрі якого опинилися студенти Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Громадськість неабияк обурило щире переконання молодих людей, що за скоєний злочин їх не буде покарано. Надзвичайна подія трапилася у приміщенні піцерії по вулиці Пушкінській. Четверо співробітників приватної офтальмологічної клініки «Офтальміка» (три жінки і чоловік) прийшли сюди після роботи. У цей час за сусіднім столиком уже добряче веселилася компанія з дванадцяти осіб. Пізніше стало відомо, що хлопці та дівчата — студенти юракадемії. Двоє з молодиків і стали подразниками спокою, оскільки з якогось дива вирішили позалицятися до співробітниці лікарні. Лазерний хірург Армен Прокопець спробував заступитися за колегу, але одразу ж отримав удар в обличчя. Дісталося і молодій жінці — за незговірливість її покарали гематомою біля виска і серйозною травмою голови.
Ще не встигла столиця Галичини вповні насолодитись обіцяною цілодобовою водою, як уже городянам доводиться розплачуватись за чужий піар. Учора Львівському водоканалу почали «відрубати» електрику за величезні борги, повідомила прес–секретар комунального підприємства «Львівводоканал» Уляна Горбата: «На даний час енергетики вже відключили від електропостачання адміністративний корпус, зокрема абонентський відділ, який здійснює прийом населення». Далі, додала вона, енергетики поїхали на насосні станції «Сихів», «Карачинів» і «Довга», які постачають воду в Сихівський та Личаківський райони Львова.
Віктор Янукович заступив на пост Президента України. Він став четвертим главою держави в історії незалежної України. Від учорашнього дня це питання звучить іще дзвінкіше: наскільки незалежною буде наша держава після каденції Януковича? Того самого Януковича, який, балотуючись на виборах, виступив за надання російській мові широких преференцій, погодився ділитися газотранспортною системою, допускав, що російський флот залишиться в Україні після 2017 року...
Янукович тепер — даність. Ті українці, які стояли на помаранчевих Майданах, мусять готуватися до нової боротьби і нової опозиції. Буде важко. Янукович — тест на міцність демократії. Ті українці, які підтримали Януковича, спершу радітимуть. А потім — розчаровуватимуться, шукатимуть нових лідерів. У цьому нема сумнівів. Найважливіше, щоб після цих випробувань зрештою перемогла Україна.
Для кожного з нас (якщо пощастить і доживемо) колись настане «момент істини» — час призначення пенсії. І не дивуйтеся, якщо ваш «доробок» лише трохи перевищуватиме мінімальну пенсію, — значить, ви нормальний, «чорний», пенсіонер. Так живе півкраїни, до речі. Інша річ, якщо ви — держслужбовець, митник, прокурор чи бодай помічник народного депутата. Ця «братія» живе непогано, отримуючи солідні пенсії і відчутно «підриваючи» державну скарбницю. В умовах кризи виплачувати пенсії по 10—20 тисяч гривень — просто аморально. Тим більше що у бюджеті «світить» дірка майже у 80 мільярдів гривень. Але позбавити ситого і заможного життя «спецпенсіонерів» можуть лише... майбутні ситі «спецпенсіонери» — народні депутати себто. А на таке «харакірі» вони точно не підуть.
Тиждень тому після 12 років роботи у Відні на чолі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) тепер уже колишній його голова Мохаммед Ель–Барадеї повернувся на батьківщину, до Єгипту. Всупереч забороні на масові зібрання в аеропорту Каїра його зустрічали більше тисячі активістів єгипетської політичної опозиції, одягнених у футболки із зображенням усміхненого обличчя свого видатного співвітчизника. Поряд із «нейтральними» плакатами «Ласкаво просимо, Ель–Барадеї!» у руках зустрічальників можна було помітити гасла, які значно чіткіше пояснювали причину збудженого очікування натовпу: «Ми прагнемо змін!» і «Так, Ель–Барадеї — на президента!».
Влада найбільшої країни арабського світу серйозно стурбована поверненням у країну такої потужної фігури, здатної об’єднати довкола себе розрізнену опозицію. І якщо досі наближені до чинного президента Хосні Мубарака коментатори показово демонстрували дещо зневажливе ставлення до політичних перспектив Ель–Барадеї на батьківщині — мовляв, він надто довго жив за межами Єгипту і «випав із контексту», то після тріумфальної зустрічі в аеропорту Каїр стривожився не на жарт. І недарма: позавчора увечері близько 30 опозиційних єгипетських політиків погодилися разом зі своїми політичними силами увійти до коаліції на чолі з високим «поверненцем». У тому, що приїзд Ель–Барадеї створив серйозну загрозу для чинного владного режиму, відпали останні сумніви.
У кав’ярню заходить хлопчисько — шапка смоляного кучерявого волосся, субтильна статура, студентський casual. Він більше схожий на студента із сусіднього вишу, ніж на відомого українського музиканта.
Після відходу з «Океану Ельзи» у 2004 році Шуров разом із Юрієм Хусточкою зайнявся «естетичним вихованням»: створили альтернативну групу Esthetic Education, записали пару альбомів, успішно виступили на кількох фестивалях. Протягом цього часу Діма Шуров голосно нагадав про себе соло — попрацювавши з Земфірою над її альбомом «Спасибо» (2007). І ось останнім часом у мережі почали поширюватися повідомлення про виступи Діми Шурова з проектом Pianoбой.
«Pianoбой — це виконавець. А Діма Шуров — композитор», — намагається пояснити різницю музикант, смакуючи купаж зеленого і чорного чаїв. Він готовий говорити багато, але коли питання викликають недовіру, Шуров помітно їжачиться.
