Таке доручення керманич Різницької Віктор Пшонка позавчора несподівано озвучив у Одесі. Генпрокурор приїхав до «перлини біля моря», щоб особисто представити нового прокурора Одещини — 47–річного уродженця Запоріжжя В’ячеслава Трунова, який перед цим лише вісім місяців очолював Дніпровську екологічну прокуратуру. Отже, екс–прокурор Одещини Олександр Галкін уже вдруге став попередником пана Трунова: у серпні 2012 року саме він звільнив для нього крісло дніпровського екологічного прокурора. Але тепер уже пан Галкін повертається на цю посаду до Києва. Із чим пов’язана така кадрова ротація, на Різницькій не пояснюють.

На відміну від попередніх сезонів, нинішній чемпіонат чоловічих команд у суперлізі проходить за видозміненою системою. Якщо раніше призери національної гандбольної першості визначалися за підсумками «регулярки», то цього разу медалі розігруватимуть у «плей–оф». Чотири перші команди боротимуться за чемпіонство, а другий квартет визначить восьмого зайвого, який у наступному сезоні гратиме в лізі рангом нижче.

Екіпаж єдиного у складі Військово–Морських сил України підводного човна «Запоріжжя» ніяк не вирветься з павутиння проблем. Завершивши багаторічну «ремонтну епопею» (найбільше клопотів було із заміною акумуляторів), наша субмарина пройшла ходові випробовування й довгоочікуване занурення у відкритому морі на перископну глибину і змогла долучитися до спільних російсько–українських навчань «Фарватер миру», а також до святкування Дня ВМФ України.

Запорізька обласна рада, з огляду на її «червоно­регіональну» більшість, належить до обойми таких органів влади, які служать не стільки своїм обранцям, скільки сучасним «грошовим мішкам». Вчергове депутати це підтвердили 24 грудня 2012 року, ухваливши на сесії рішення № 29.

Згаданим «циркуляром» обранці кинули на поталу приватному капіталу більше тисячі гектарів сільгоспугідь (десять відсотків iз них — рілля) Гуляйпільського району. Без будь­якого погодження з «маленькими українцями» депутати облради вирішили, що гуляйпільцям краще житиметься­дихатиметься, якщо під носом у них запрацює залізорудний комбінат. І дали дозвіл якомусь ТОВ «Гайчурський ГЗК» на дослідно­промислову розробку залізорудного родовища, що неподалік Гуляйполя. З огляду на надто низький, до десяти відсотків, вміст заліза у місцевій руді й досить складні геологічні умови її видобутку бізнес­проект інвесторів викликає сумнів: який сенс вкладати мільйони у нерентабельне виробництво? І де візьмуться ресурси для обіцяних представниками згаданого ТОВ високих зарплат? Проте на купу обіцянок (робочі місця і високі зарплати) купилися й гуляйпільські депутати, бо ж 26 грудня 2012­го, услід за обласними обранцями, ухвалили аналогічне рішення на сесії райради.

Наше авто виривається з пробок Бішкека і прямує на захід — до райцентру Кара­Балта, що розташований за 56 кілометрів від столиці Киргизстану. Сільські назви по дорозі вражають: Садове, Біловодське, Петрівка, Полтавка, Петропавлівка. «Всі ці села сто років тому заснували українці», — пояснює голова українського товариства «Берегиня» Володимир Нарозя. Його заступник, за фахом адвокат, Сергій Кузьменко додає: «Киргизи ж кочівники були, а українці разом із росіянами першими землеробами стали на цих землях, так поступово і навчили киргизів сільському господарству».

Більше деталей членам делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з Михайлом Ратушним, у складі якої був і журналіст «УМ», повідомили у єдиному в Киргизстані унікальному музеї українських переселенців у селі Петропавлівка. Виявляється, українські селяни цілими родинами з дітьми їхали сюди заради вільної неораної землі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на волах, відтак шлях лише від російського Оренбурга до Чуйської долини склав цілих півроку! Щоб обжитися на цих землях везли із собою саджанці дерев, посуд та крам, а ще — томик «Кобзаря». Смішно сказати, але з України селяни везли ще й каміння для гніту, бо як же без квашеної капусти! Не знали, що каміння у передгір’ях Тянь­Шаню вдосталь. Нині ж із Києва до Бішкека можна добратися літаком за півдня. Але хвилі міграції часів Столипінської реформи чи направлення комсомольців­добровольців минули. Нині українці масово виїжджають у зворотному напрямку.

Нещодавня церемонія премії «Київська пектораль» укотре наштовхнула на думку: щось не так у нашому королівстві. Порожні місця в партері Театру Франка (пригадую, за часів мого студентства ми мріяли спостерігати за церемонією нагородження хоча б із балкона третього­ ярусу), не всі переможці приходять за своїми нагородами, до образливого мало народних та заслужених артистів столичних театрів, що у фойє полюбляють щиро посміхатися у телевізійні камери і розповідати про свою вдячність долі, яка привела їх на кін... Та що там, самих камер майже не було — «розкручених» акторів на церемонії одиниці, а коментарі перспективних початківців, за логікою телевізійних менеджерів, навряд чи зацікавлять глядачів, привчених до серіальних облич. Таким чином ця благенька церемонія, організатори якої не додумалися вручити лауреатам хоча б по квіточці, стала не стільки урочистою, як показовою... Свою розмову з художнім керівником Театру драми і комедії я почала із запитання про свято театру. Далі наша бесіда плавно перетекла у русло проблем театрального мистецтва, яких, на відміну від флори на урочистій сцені «Київської пекторалі», сьогодні вистачає.

Днями Жовтневий районний суд Запоріжжя оголосив рішення у резонансній кримінальній справі за фактом вибуху в липні 2010 року у Свято–Покровському храмі Московського патріархату, внаслідок якого загинула монахиня. «Суд погодився з мірою покарання, яку під час дебатів пропонував застосувати до підсудних державний обвинувач. За вчинення злочинів, передбачених обвинуваченням, Антону Харитонову, Євгену Федорченку та Сергію Дьоміну призначене покарання у вигляді 15, 15 та 14 років позбавлення волі, відповідно», — йдеться у заяві обласної прокуратури. Також суд постановив відшкодувати збитки церкві у розмірі понад 300 тисяч гривень.

Жовтневий райсуд Запоріжжя, в якому триває слухання так званої справи паламарів, досі не зміг визначитися з долею трьох молодиків, підозрюваних у скоєнні вибуху в Свято–Покровському храмі 28 липня 2010 року. Нагадаємо, що того дня при вході у приміщення собору спрацював вибуховий пристрій, унаслідок чого загинула монахиня. У скоєнні злочину в стислі терміни (справа ж перебувала на контролі Президента Януковича) слідство звинуватило братів — Антона Харитонова та Сергія Дьо­міна, а також Євгена Федорченка. Хлопці, двоє з яких були церковними паламарями, своєї вини так і не визнали, їхні захисники акцентують на відсутності будь–яких доказів причетності хлопців до організації вибуху. Мовляв, правоохоронці поспішали відзвітувати главі держави, що злочин розкрито, тому схопили перших ліпших. Обвинувачуваним від 27 до 35 років, у разі визнання їхньої вини судом хлопцям загрожує від десяти до п’ятнадцяти років «колючки» або навіть довічне позбавлення волі.

Жовтневий райсуд міста Запоріжжя 14 березня не міг визначитися з долею трьох молодиків, підозрюваних у скоєнні вибуху у Свято–Покровському храмі. Нагадаємо, що 28 липня 2010 року при вході у приміщення собору спрацював вибуховий пристрій, внаслідок чого загинула монахиня. У скоєнні злочину слідство звинуватило братів Антона Харитонова та Сергія Дьоміна, а також Євгена Федорченка. Утримувані під постійною вартою своєї вини не визнали, їхні захисники акцентують на відсутності будь–яких доказів причетності хлопців до організації вибуху.