Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків.

Новенькі автобуси на вулицях Донецька — результат угоди міської влади з Львівським автомобільним заводом. Наприкінці жовтня донецький мер Олександр Лук’янченко відвідав місто Лева, де уклав угоду на закупівлю громадського транспорту. Згідно з планом підготовки до Євро–2012, за лізинговою програмою планують закупити 150 автобусів, 165 тролейбусів великої місткості, а також 58 трамваїв. Транспорт для Донецька виготовлятиме холдинг «Львівський автобусний завод».

Із 1 листопада набув чинності договір про взаємне представництво при оформленні короткострокових Шенгенських віз між Чеською та Французькою республіками, повідомило Міністерство закордонних справ нашої держави, посилаючись на інформацію посольства Чехії в Україні. Це означає, що з 1 листопада громадяни України, які бажають відвідати Францію з метою туристичної поїздки, у справах бізнесових чи приватних, можуть подати документи на оформлення короткострокової Шенгенської візи до генконсульства Чехії в Донецьку. Проте це правило не поширюватиметься на оформлення віз iз метою одруження.

Дивлячись із вікна вагона пасажирського потяга на домівки, розташованi уздовж залізничного полотна, завжди виникало відчуття жалю до їх мешканців: як ці люди цілодобово можуть терпіти гуркіт залізних валок? Однозначну відповідь на це запитання можуть дати шість донецьких родин, які потрапили в ситуацію значно серйознішу. Прокинувшись одного чудового ранку, вони опинилися в залізничному кільці.

У рамках підготовки до футбольного чемпіонату «Євро–2012» мешканців Києва, Львова, Донецька та Харкова вчитимуть сортувати побутові відходи. Для цього всі чотири міста отримають спеціальні різнокольорові контейнери. Першу партію таких сміттєзбірників минулого тижня передали Донецьку. «Загалом шахтарська столиця отримає близько двох тисяч таких контейнерів вітчизняного виробництва на загальну суму 9 мільйонів гривень. Їх передаємо міській громаді Донецька безкоштовно», — каже Максим Щелков, віце–президент державної компанії «Укрекокомресурси», якій підпорядковується система збирання та утилізації вторинної сировини в Україні.

Три роки знадобилося «Укравтодору», щоб зробити дорожнє полотно першої категорії навколо Донецька. Суперсучасний автобан слугуватиме об’їзною дорогою навколо шахтарської столиці і не лише розвантажить магістралі міста, а й за рахунок якості значно скоротить час перебування в дорозі транзитних автівок. За якість турбуватися не варто, впевнені спеціалісти «Укравтодору»: на автомагістралі обладнано п’ять шляхопроводів, дві транспортні розв’язки на різних рівнях та один міст.

Найбільш нецікава передвиборча кампанія очікувалася, мабуть, у Донецьку. Тут навряд чи хтось сумнівається в тому, що міським головою знову стане Олександр Лук’янченко. Та, як виявилося, навіть у своїй вотчині «регіонали» намагаються позбутися будь–яких конкурентів.

Складається враження, що американці про українських учених та їхні розробки знають більше, ніж вітчизняна Академія наук та її розгалужені структури. Інакше й не можна пояснити успіх ученого–хіміка з Краматорська Анатолія Авдєєнка, якого за «видатні дослідження у галузі хімії» у США визнано людиною 2010 року. А от в Україні науковця ніхто й добрим словом не згадав.

Те, що один раз на рік і палиця стріляє, відомо кожному, а вогнепальна зброя — тим паче. Але 33–річ­ний макіївчанин ніколи не думав, що його смертельну іграшку знайде дворічний синок. Коли батько прийшов iз роботи, малюк вирішив «зробити ревізію» у батьковій барсетці.