Посмажене шматками сало з прорістю запросто може замінити котлету чи куряче стегенце. Навіть просто з куснем хліба шкварки — це смачно. А якщо додати тушковану квашену капусту — виходить практично повноцінний обід. А ось іще кілька ідей «до шкварок».

Тільки найстійкіші за купу святково–вихідних новорічно–різдвяних свят не піддалися спокусі поласувати всім смачненьким, що готували вдома, у родичів та знайомих. І майонезні салати, шинки–ковбаси та здоба надмірно навантажили шлунок, і навіть додали непотрібних кілограмів. Тому саме час упорядкувати харчування. Відразу зазначимо, що «чисте» голодування — нефізіологічне і навіть шкідливе. Хоча монорозвантаження — харчування впродовж дня одним видом їжі — це для організму добре. Воно допоможе привести у порядок роботу шлунка. А далі — максимум страв iз овочів, заправлених олією, фруктів і круп. Найкорисніші способи приготуваня — запікання, тушкування і варіння. А на смажене жирне м’ясо, борошняні та солодкі вироби варто накласти табу або вживати їх зовсім трохи. Що тоді їсти? Рецептів — безліч.

Уже вчетверте Львів вшановуватиме солодкий символ Різдва — пампухи. Саме смажені в олії кульки, посипані цукровою пудрою, 8–9 січня знову об’єднають тисячі людей. Якщо ви не плануєте їсти пампухи на площі Ринок у Львові, можете приготувати їх удома.

Миска «Олів’є» на новорічному столі — якось не вишукано, буденно. Тому варто згадати, що салати можна подавати різними способами. Щоб не було, як наші предки підмітили: уміла готувати, та не вміла подавати.

До потурань дитячими смаковим забаганкам кожен ставиться по–своєму. Особливо люди старшого віку нерідко закликають не йти на повідку у своїх чад, а дотримуватися принципу: захоче їсти — поїсть. Але ви бачили очі малечі, яка їла не просто млинці, а Міккі–Мауса з них?! А чули зворушливе: «Мамо, коли у тебе буде час, зробиш нам ще таких мишенят?»

Сьогодні на великих вітчизняних ринках, де продають спеції та східні делікатеси, ви знайдете карамелізоване кунжутне насіння у вигляді пряників. А розфасований кунжут продають ледь не в кожному супермаркеті. Білий, коричневий, червонястий чи чорний — такі кольори мають понад десяток сортів рослини, і всі їх можна споживати, хоча темні — найароматніші. Накуповувати про запас кунжут не варто: насіння з великим вмістом олії швидко псується і втрачає смак. Натомість кунжутна олія доволі довго зберігає горіхово–олійний шарм.

Мало хто знає, що ківі, однойменний iз новозеландською маленькою пташкою екзотичний плід, — це творіння рук селекціонерів. Виявляється, в Китаї росла собі дикоросла ліаноподібна актинідія з маленькими плодами, що мали ніякий смак. Ботаніки вивезли рослину в Нову Зеландію і, довго чаклуючи, змогли збільшити втричі плоди і збагатити їх смаком суниць, ананаса та аґрусу одночасно. Крім смакового розмаїття, плід ківі — це поклади вітаміну С.

Давня англійська приказка безапеляційна: «Той, хто бачить фенхель і не збирає його — не людина, а диявол». Цей суворий вирок диктувало переконання, що названа рослина мала надзвичайну чудодійну лікувальну силу. Англійський парламент у 1739 році навіть зобов’язав сера Стефенсона відкрити нації секрет його іменних ліків, що готувалися на основі фенхеля та допомогали при ниркових недугах. За газетну публікацію рецептури фармацевт–знахар отримав п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Це яскравий приклад того, що фенхель, назви якого на санскриті означають «рослина з сотнею квітів» і «та, що має солодкий запах», — помітна культура. Тому він не міг не потрапити у страви. Як вишукані прянощі й ефективні ліки насіння фенхеля цінували ще древні римляни, греки, індійці та китайці. Вирощувати на полях рослину почали у середні віки. Тепер її плантації є в Єгипті, Японії, США. Країни Малої Азії та Південної Європи — споконвічна територія фенхеля. І саме там його першими почали споживати.

Насіння фенхеля використовують у кулінарії, як правило, попередньо підсмаживши на сухій сковорідці: після такої обробки прянощі стають солодшими й ароматнішими. В Індії підсмажений фенхель часто жують після столування, щоб освіжити дихання, а ще — покращити процес травлення. Цим насінням кулінари різних країн присмачують перші страви, м’ясо птиці, баранину, жирну свинину. Фенхель — популярна приправа для хліба в Італії, а також у південній Німеччині та Австрії.

Серед різновидів редьки один з найпомітніших — дайкон, що в перекладі з японської означає «великий корінь». Любов до нього у Країні Східного Сонця вимірюється найбільшою площею вирощування у порівнянні з іншими овочевими культурами. Японці, а також корейці та китайці, корінь дайкону їдять сирим, маринованим і вареним, а порізану гичку смажать. Білий корінь довжиною з півметра «найсолодший» посередині — цю частину часто варять і подають із соєвою пастою місо. Зверху — гірчинка відчутніша, саме те, що підійде для салатів і маринування. Частина, що внизу, найбільше «пече», тож її, як правило, використовують як приправу. Взагалі дайкон — за смаком щось середнє між капустяним качаном (не даремно ж обидві рослини з родини хрестоцвітих) та звичною для нас чорною редькою. Японську редьку нині продають у наших супермаркетах і вирощують на присадибних ділянках.