Міжнародна спільнота «з розумінням» поставилася до рішення Президента України Петра Порошенка припинити одностороннє перемир’я й відновити антитерористичну операцію у східних областях. Звісно, окрім Росії, чий президент Володимир Путін вимагав продовжити «мир», якого його сепаратистські протеже на Донбасі й не збиралися дотримуватися.
Ніч із 30 червня на 1 липня 2014 року для багатьох українців увійшла в перелік найбільш безсонних цього року. Хтось дивився матч чемпіонату світу в далекій Бразилії між збірними Німеччини та Алжиру (ла-ла-ла-ла), комусь не давала спати канонада — щойно сплив термін затягнутого «перемир’я», бойовики на Донбасі взялися за зброю ще завзятіше, ніж у попередні, «мирні», дні.
Хтозна, чи спостерігав за цим дійством десь із Ростова, Барвихи або й Чечні (куди, подейкують, відправив його під нагляд вірного Рамзана Кадирова недовірливий Володимир Путін) колись всесильний господар України Віктор Янукович. Якщо й ні, то, мабуть, гикнулося йому не раз. У Брюсселі, де відбулося урочисте підписання завершальної частини Угоди про асоціацію України з Євросоюзом, його згадували.
Рада Федерації Росії вчора скасувала своє власне рішення від 1 березня про дозвіл на використання російських військ на території України. Напередодні, вирушаючи з візитом до Австрії, з проханням про таке голосування до сенаторів звернувся сам Володимир Путін.
Один із найкращих друзів України в Євросоюзі та найімовірніших претендентів на посаду верховного представника ЄС із закордонних справ, глава МЗС Польщі Радослав Сікорський опинився в центрі «касетного скандалу».
Конфлікт між двома сусідніми державами змусив президента Білорусі Олександра Лукашенка визначатися з тим, на чиєму він боці. Власне, вибір у «бацьки» невеликий. Із Росією Білорусь входить у Митний союз і ось-ось об’єднається в новий СРСР — ЄврАзЕС. Для решти ж країн світу, які підтримують Україну, Лукашенко залишається «останнім диктатором Європи» й персоною нон-грата.
Рада Безпеки ООН, яка на вимогу Росії вкотре зібралася в закритому режимі, щоб обговорити «українське питання», знову розчарувала Москву. Хоча навряд чи посол РФ при Організації Об’єднаних Націй Валерій Чуркін, який, за іронією долі, впродовж цього місяця головує в Радбезі, особливо сподівався на підтримку.
У Фінляндії — новий уряд і, схоже, новий, жорсткіший зовнішньополітичний курс. Попередній прем’єр-міністр Юркі Катайнен подав у відставку, оскільки планує отримати роботу в структурах Євросоюзу. До наступних парламентських виборів, які відбудуться 2015 року, уряд очолюватиме Александр Стубб.
Чи не вперше за багато років оголошення Росією чергової «газової війни» Україна зустріла з рішучим настроєм «но пасаран». Справжня, кривава, зі смертями, біженцями й поламаними долями війна в нашій мирній державі, яка була б неможливою без потужної підтримки з боку «газованого» сусіда, загартувала українців — і народ, і владу.
Незважаючи на певні побоювання, економічну частину Угоди про асоціацію між Україною та ЄС буде підписано 27 червня. У цьому запевняють європейські дипломати як у Брюсселі, так і в Києві. «Це відкритий документ, у якому немає нічого секретного, прихованого.
