Розмірковуючи над останніми подіями в країні, я подумав, що дружба між Україною і Росією якась однобока. Російська імперія вбила в голови росіянам, що вся територія колишнього СРСР до цих пір і завжди була «ісконно руская зємля». У 1991 р. ми, можна вважати, розійшлись по-братськи — живіть росіяни в Україні, Білорусі, Прибалтиці, Середній Азії і допомагайте корінним народам розвивати свої незалежні процвітаючі держави, а ви тягнете в союз із Росією.

Що ми за нація, що нікого не хочемо слухати. Історія нас таки нічого не вчить. Іван Виговський засвідчив, що Богдан «кричав, як божевільний і несамовитий, що треба відступитися від Москви».

У заключній фазі своєї боротьби за незалежність Україна складає останній іспит і ставить жирну крапку в історії відносин із Росією. Неосудність нашого сусіда полягає у тому, що він нехтує істинними подіями історії, придумуючи фальш на догоду своїм власним потребам.

Переконався, що не пан Яценюк, а винятково український народ. Узагалі-то я неупереджена людина стосовно нього. Ба, навіть захоплювався його IQ і всіх тих, хто встиг нахапати, щоб не вболівати за те, що з 01.07.2015 дію пільг на житлово-комунальні послуги, паливо, скраплений газ, телефон припинено.

Два роки тому зібралися у Кам’янці колишні воїни-прикордонники і в дружній розмові, спогадах вирішили поставити у місті пам’ятник прикордонникам усіх часів. Від слів — до діла. «За рахунок добровільних внесків колишніх прикордонників зібрали необхідні кошти для придбання потрібних матеріалів і виготовлення меморіальної дошки, — розповідає один із ініціаторів встановлення пам’ятника Володимир Кужиль.

Шановна «Україно молода», прочитавши статтю «Лівіше не буває» у вашій газеті за 16 червня 2015 р., про те що політичні банкрути П. Симоненко і Н. Вітренко утворили «нову» опозицію, зрозумів, що це нещо інше, як союз сатани і Леніна, зібраний на політичному смітнику.

Століттями знекровлена заборонами і зневажена своїми синами непутящими українська мова «стогне-плаче», кричить-волає про допомогу, а влада не чує. Поки ведуться безплідні нескінченні розмови про захист і підтримку державної мови, нам влаштовують, не без допомоги високопосадовців, мовний котел, наслідком якого стане повне знищення української мови. Із мовою ми загрались, як із вогнем.