Пошук у базі даних порталу Верховної Ради дав рівно нуль результатів щодо законопроекту про Президента України. Закону не існує навіть у проекті. Про що тоді взагалі йдеться? А йдеться, як завжди, про перерозподіл влади. От Прем'єр-міністру, приміром, здається, що влада у нас функціонує не досить ефективно, а одне з її крил — ще й не регламентовано. І він щиро дивується, чому цього, мовляв, не помічає Президент? Що ж, один Віктор залюбки направить іншого Віктора на путь істинний, і от тоді й настане у нас повна та беззаперечна «вікторія»...

88 років тому на Софіївській площі в Києві УНР і ЗУНР формально об'єдналися в одну Велику Україну. Як це було, що нас роз'єднувало згодом і чи є Україна єдиною зараз? Про це — наш діалог із заступником директора Інституту історії України НАНУ, доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким

Відновлення демократії — процес в Україні незавершений, а часто i непоступальний. Це підтвердилося 12 січня 2007 року, коли було схвалено закон про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради АР Крим та місцевих рад (далі — Закон). Так завершився процес імператизації мандатів депутатського корпусу. За межами імперативного мандата залишилися лише депутати сільських і селищних рад.

В'ячеслава Кириленка обрали головою фракції «Наша Україна» менш ніж місяць тому. Й він одразу почав відпрацьовувати аванси. Зокрема, кажуть депутати, новий лідер почав втілювати у «Нашій Україні» жорстку дисципліну — запровадив щоденну практику «чергових по рядах», завданням яких є забезпечення одностайності голосувань. Ще кажуть, що тепер в обов'язковому порядку один із «днювальних» від «НУ» має виступати з трибуни щодо кожного законопроекту. Загалом фракція задоволена Кириленком. Його добре сприймають люди, виважений, але має добру «хватку» і, відповідно, непогані політичні перспективи.
Колеги прогнозують, що невдовзі Кириленка очікує ще один кар'єрний злет — лідерство в партії «Народний союз «Наша Україна». В інтерв'ю «УМ» пан В'ячеслав поки що обережно коментує цю інформацію. Як і прожекти з приводу того, що навесні «Наша Україна» стане складовою блоку «Народна самооборона» під проводом Юрія Луценка...

Буквально на наступний день після того, як «УМ» записала інтерв'ю із членом Центральної виборчої комісії Андрієм Магерою, надійшла інформація про те, що Апеляційний суд Києва скасував постанову Печерського районного суду від 11 грудня про визнання протиправною бездіяльностi ЦВК у питанні перевірки зібраних підписів за проведення референдуму про вступ України до НАТО та ЄЕП. ЗМІ відгукнулись на подію найрізноманітнішими заголовками, наприклад, «Суд довів, що ЦВК недарма їсть свій хліб». Вочевидь, таки недарма. Але це не означає, що — читаємо інше інформаційне повідомлення — «Ідею Медведчука з референдумом, накрили мідним тазом». Про «мідні тази» наразі не йдеться, адже ЦВК (як вже писала «УМ») ухвалила відповідний протокол щодо перевірки підписів й передала одну з його копій до секретаріату Президента. Рішення суду аж ніяк не нівелює цей протокол, хіба що лише працює на отримання членами ЦВК моральної сатисфакції. Адже доведено, та ще й без права на касацію, що Центрвиборчком діяв у рамках закону та своїх повноважень.
І все ж саме з цього — «натовсько-референдумного» — питання, котре є зараз найгарячішим в контексті ЦВК, ми починаємо бесіду з Андрієм Магерою.

Минула п'ятниця показала всім, хто в цьому ще сумнівався і бачив замість коси німб: святих в українській політиці немає. Блок Тимошенко, опустивши очі долу, натиснув кнопки для подолання президентського вето на закон про Кабмін. Навіть найбільш златоусті його речники на чолі з Самою не змогли надати хоч трохи переконливих пояснень цього кроку.

Упередостанній раз словосполучення «всеукраїнський референдум» вживали в контексті перегляду конституційної реформи. Ясна річ, що захід не відбувся, хоч його проведення і прогнозували (зокрема, тодішній секретар Ради нацбезпеки і оборони Анатолій Кінах) ще у середині минулого року. Дивно було б, якби сталося навпаки — адже, коли Кінах рівно рік тому робив свою заяву, народ (а саме він, і тільки він, може, згідно з законодавством, ініціювати референдум) ще нічого не почав «організовувати» — себто ніхто не збирав підписів за проведення акції тощо. І хоч зараз йтиметься не про конституційну реформу, ця згадка знадобилась для підкреслення відразу кількох моментів: по-перше, Закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» був прийнятий ще 1991 року (тож зайве й казати, наскільки він застарів і прийшов у невідповідність до деяких норм Конституції); по-друге, навіть за шістнадцять років його існування політики не потурбувалися як слід вивчити закон, а відтак, напевне, дехто з них плекає якісь пов'язані з проведенням референдуму ілюзії; по-третє, організація плебісциту — річ громіздка, марудна і недешева, а от практичні результати — більш ніж сумнівні... Хоча останнє, звісно, залежить від того, ХТО і ЯК формулює питання для референдуму.

Ситуація у найвищих ешелонах влади завжди викликала жвавий інтерес у людей — як у тих, що мають перепустку до владних коридорів, так і простих громадян, які бачать високопосадовців тільки на телеекранах. Нині, коли про помилки та прорахунки державних чиновників почали говорити не тільки на кухнях, цей інтерес зріс у багато разів. Чому Президент та Прем'єр так довго не могли дійти згоди під час формування бюджету, якщо обидва декларували, що дбають про країну і людей? Які наслідки для кожного з нас може мати протистояння між гілками влади?..
Завжди дипломатичний і стриманий в емоціях, перший заступник глави президентського секретаріату Арсеній Яценюк спілкувався з журналістом «УМ» у напівофіційному форматі: «з краваткою, але без піджака». На прямі запитання на тлі святкової ілюмінації відповідав ненабагато вiдвертiше, ніж дозволено йому за протоколом.

— Ярославе Петровичу, наприкінці сесії прийнято підбивати її підсумки. Оскільки ми з вами зустрічаємося ще й на початку нового року, можливо, заодно викладете свiй погляд на підсумки року минулого?
— Насамперед робота парламенту минулого року переконливо продемонструвала переваги політичної реформи. Я розумію, що на сторінках вашої газети ця тема висвітлюється з дещо іншої точки зору, але пропоную в цій дискусії послуговуватися об'єктивними фактами. Судіть самі: велику частину законопроектів Верховна Рада тепер ухвалює конституційною більшістю (понад 300. — Авт.) голосів. Це переконливе свідчення того, що сьогодні у парламенті якість підготовки законодавчих актів є на порядок вищою, ніж раніше.