Останній тур вітчизняної прем’єр–ліги, що відбудеться післязавтра, матиме значення лише для двох команд — «Чорноморець» і «Кривбас» заочно виборюватимуть право залишитися в еліті. Як показує практика, в таких поєдинках перемагають ті, кому більше потрібно, незалежно від статусу опонента.

А позавчора ввечері ми отримали відповідь на головне питання сезону — «Шахтар» відібрав чемпіонство в «Динамо». «Гірників» гнала вперед переповнена «Донбас–арена» (52 518 глядачів — рекорд для футбольних матчів на новому красені–стадіоні). Уся аудиторія, окрім гостьового сектору, отримала помаранчеві прапорці з перехрещеними молотками — старою емблемою «Шахтаря». На перших хвилинах із фан–зони господарів у клубах оранжевого диму спустилося величезне полотнище із закликом «Тут на рідній стороні нам перемагати» (російською мовою). І футболісти «Шахтаря» грали у вирішальному матчі сезону так, ніби їм перемога потрібна була більше, ніж динамівцям. П’ята перемога в чемпіонаті — і «гірники» можуть домальовувати першу зірочку собі на емблему. Футбольний успіх «донецьких» став ніби продовженням успіху політичного.

Журналісти служби новин «Студії «1+1» заявляють про запровадження цензури на їхньому телеканалі, який донедавна вважався чи не найвільнішим в Україні. Останніми днями про тиск на репортерів та ведучих «1+1» подейкували в журналістській тусовці, а вчора було оприлюднено відкритий лист прямим текстом: «Ми, журналісти ТСН, хочемо заявити: на телеканалі «1+1» запроваджують цензуру!».

У середині травня співробітники ННТЦ «Харківський фізико–технічний інститут» нарешті отримають змогу прочитати документи, в яких виписано всі нюанси уранової сенсації, що сколихнула інформаційний простір після останнього ядерного саміту у Вашингтоні. Наразі умови, за якими Україна позбудеться своїх запасів високозбагаченого урану, нагадують класичного кота у мішку. Тобто всі розуміють, що його існування — це та реальність, з якою доведеться жити, а от що вона означає насправді — закрита тема. Про варіанти розвитку майбутніх подій розповів заступник директора інституту Іван Карнаухов.

У жіночих розмовах часто можна почути скарги, що сильній жінці нереально знайти чоловіка. «Хоч би раз я побачила ситуацію, коли відомій жінці вручають нагороду, після чого журналісти підходять не до неї, а до її чоловіка, чоловіка відомої жінки», — мріяла недавно Оксана Забужко. Саме така ситуація склалася у тандемі Руслана Лижичко — Олександр Ксенофонтов. 15 років він ховався у тіні дружини, ніколи не бив себе в груди, заявляючи, що це він пише Руслані всі пісні та що це він зробив з неї переможницю «Євробачення». У 90–х роках у Львові про Руслану ніхто не знав, тоді як Олександра та його гурт «Клуб шанувальників чаю» слухали масово. Тепер Ксенофонтов вирішив реанімувати свою групу і днями презентував у столиці відновлений проект.

Найкраще свідчення професійного та загальнолюд­ського визнання у спорті — звання капітана команди. Вихованка тернопільського волейболу Олена Туркула вже тривалий час носить капітанську пов’язку в «Галичанці», але тільки цього сезону, певно, сповна розкрила лідерські якості, налаштовуючи молодих дівчат на вирішальні бої за чемпіонство. У розмові з кореспондентом «УМ» 29річна волейболістка розповіла про свою роль у команді, що вперше здобула «золото» національної першості, життєві пріоритети та заробітчанство в Туреччині.

У Києві відбулися три поспіль презентації антології «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років» (Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля»). Конференц–зали книгарень, де відбувалися зустрічі з «десяткою», були ущерть заповнені молодими обличчями студентського і постстудентського формату. Більшість вертала додому з придбаною та пописаною автографами бенефіціантів рожевою книжечкою. Кажуть, так само було і в Харкові кількома днями раніше. Схоже, подібне спостерігатиметься й у Львові, куди «письменники останніх десяти років» вирушають далі. За таких темпів десятитисячного накладу збірки надовго не вистачить.

Одні з найпоширеніших окультурених для приготування їжі — листочки шпинату. Історія свідчить, що цю рослину — свіжу чи відварену і сформовану в кульки — продавали ще у часи Середньовіччя. Майже п’ять століть тому люди вирощували вже кілька сортів цієї «свійської» рослини. Спритні українські господині вже встигли у теплицях зібрати перший урожай шпинату. А хто не переймається, як сіяти цю рослину, — може купити її у супермаркеті чи на базарі. Тому пропонуємо рецепти із цим джерелом вітамінів — від простих (а отже, максимально корисних) до вишуканих (де шпинат — як один зі штрихів у складному букеті інгредієнтів).

У житті бажано попробувати якомога більше всього смачного — особливо незвичайного. Одна з таких кулінарних «родзинок» — артишок. Якщо ви його не купували і не готували — зайдіть у супермаркет і дозвольте собі витратитися на відчуття нового смаку. А якщо у вас є присадибна ділянка — загляньте у насіннєвий відділ і придбайте там пакетик із написом «артишок» і вже під осінь, найімовірніше, якщо правильно поводитиметеся з теплолюбивою і досить примхливою рослиною, ви зберете врожай дивовижних бутонів. (У Київській області артишоки точно ростуть і «плодоносять»). Суцвіття цих екзотів зовні трохи нагадують ті, які мають... будяки. Це тому, що обидві рослини — з групи чортополохів. Проте це лише форма, зміст — абсолютно інший. На смак суцвіття артишоків трохи нагадують волоські горіхи. Але і це порівняння аж ніяк не виражає вишуканої суті.

Не відсьогодні ведеться боротьба за Україну, за її волю і честь. З історичного погляду можна говорити про три українські національні революції: Хмельниччину, Українську Повстанську армію та Український Майдан. Сучасний етап боротьби за Україну, започаткований Майданом, має завершитися встановленням проукраїнської влади в Україні.

«...І заплакало небо, а всі зорі, мов сльози,

Матерям страшні звістки — похоронки прийшли...» —

це рядки з пісні, яку я написав у світлу пам’ять про мого старшого брата Івана.