Сьогодні Франція святкує. По всій країні відбуваються бали й масові гуляння, а в Парижі на Єлисейських полях проходить грандіозний військовий парад, подивитися на який звідусіль з’їжджаються люди з найдальших куточків не лише Франції, а й усіх теренів колишньої Французької імперії. 14 липня 1789 року повсталі парижани взяли штурмом ненависну в’язницю Бастилія, поклавши початок Великій французькій революції і зробивши свою країну символом боротьби за свободу. Відтоді в Сені спливло чимало води, але Національне свято 14 липня залишається для французів найбільшим і справді народним, й «УМ» щиро вітає французький народ із цим днем.

Україна — не Франція. У нас різна історія, різні сусіди й різні проблеми. Але, як визнає Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Жак Фор, українці де в чому дуже схожі на французів. Після 1789–го Франція в пошуках найкращого варіанта державного управління змінила не одну систему, і якщо нам вистачить розуму вчитися на чужих помилках, варто звернути увагу на той досвід, яким одна з провідних нині держав Євросоюзу охоче готова поділитися з нашою молодою демократією. Тим паче що, як запевнив «УМ» пан Фор, у Парижі та Брюсселі досі не розчарувалися в європейських перспективах України.

Рішення парламенту про відмову від 12–річного терміну навчання у школах на користь 11–річки — скандальне саме по собі, але йому передувала ще й юридична колізія у Комітеті Верховної Ради з питань науки та освіти. Його голова Володимир Полохало намагався бити на сполох, адже комітет, по суті, сфальсифікував рекомендацію щодо голосування ВР за 11–річку — засідання комітету, на якому заправляли «регіонали», відбулося без завчасного повідомлення про розгляд цього питання інших членів, за відсутності кворуму та з порушенням інших регламентних процедур. Після цього БЮТівець Полохало зліг у «Феофанію» з інсультом. Депутатка від «НУНС» Леся Оробець в ефірі каналу ТВі назвала винуватцем інсульту в 61–річного Полохала депутата від Партії регіонів Максима Луцького — першого заступника голови «освітнього» комітету, котрий і був головним утілювачем рішення Ради про 11–річку.

Скидається на те, що пан Луцький стає для України таким собі «Табачником №2». Близький соратник і кум одіозного міністра освіти, 34–річний Максим Луцький — перший проректор Національного авіаційного університету, котрий свого часу перебіг до «Регіонів» із БЮТ, — днями на телеканалі ТРК «Київ» заявив: «Виправимо, що натворив Вакарчук, і все буде добре».

Якщо ж копнути біографію самого Луцького, можна з’ясувати, що він у минулому «натворив» значно гірші речі. Виявляється, долю українських школярів вершить людина з кримінальним минулим.

«Музей без колекції — виставковий дім», — якось сказав турецький письменник, лауреат Нобелівської премії Ор­хан Памук. Два роки тому, напередодні 100–річчя з дня народження видатної майстрині Ма­рії Примаченко, Український дім вийшов за рамки виставкового дому і вперше презентував свої надбання. Зрозуміло, що тоді на презентабельному першому поверсі культурного центру розмістили твори Марії Примаченко, котрих у фондах Українського дому немає. Їх зібрали з приватних колекцій. А от другий і третій поверхи віддали під спадщину Українського дому, що дісталася від колишнього Музею Леніна. З фондової колекції, де зберігається понад 70 тисяч експонатів ХVIII—XXI століть, на світ Божий витягли кілька сотень живопису, графіки, скульптури, ікон, тканих рушників та японської гравюри. Як зізналася тодішня директорка Українського дому Наталя Заболотна, в них у підвалах зберігається переважно соцреалізм. Більшість робіт написані на ленінську тематику. Тоді для виставки відібрали тих авторів, з якими не соромно на люди вийти — Тетяна Яблонська, Сергій Григор’єв, Михайло Дерегус, Михайло Бойчук, Оксана Павленко, Микола Рокицький...

Планетарна першість, що завершилася в ПАР позавчора, подарувала світові абсолютно нового чемпіона та нові бачення розвитку футболу. Cвоїми враженнями від гри найсильніших національних збірних з «Україною молодою» поділилися відомі українські тренери: Володимир Мунтян — семиразовий чемпіон СРСР у складі київського «Динамо», учасник першостей світу і Європи, срібний призер Євро–1972 у складі збірної Союзу, відомий тренер, нині — наставник динамівської «молодіжки»; Мирон Маркевич — керманич національної команди й харківського «Металіста».

Засновник фірми з німецьким капіталом «КатМетал Україна» Райнхард Майдер подає до суду на Віктора Януковича за невчасне повернення йому податку на додану вартість. Інвестор вважає: українські чиновники практично довели його фірму до банкрутства. І хоча на початку нинішнього року Майдерові заплатили два мільйони гривень, а найближчим часом пообіцяли додати решту, обіцянкам підприємець не вірить — мовляв, чув їх ще з 1997 року, коли почав працювати в Україні.

Дуже небагатьом таланить іще за життя вписати своє ім’я в історію цілої країни. Однак Вадиму Гетьману це вдалося на всі сто відсотків. Абсолютна більшість із тих, хто особисто знав Вадима Петровича або ж працював з ним пліч–о–пліч, згадують його як талановитого фінансиста, реформатора і відданого патріота Української держави, професійні та вчасні дії якого неодноразово рятували вітчизняну економіку від краху.

У цьогорічних абітурієнтів та їхніх батьків на носі «гаряча пора» — післязавтра, 15 липня, в українських вищих навчальних закладах починається вступна кампанія. Так, майбутні студенти, озброївшись папками з документами та залізним терпінням, будуть упродовж двох тижнів оббивати пороги омріяних університетів та інститутів. Про те, що потрібно врахувати, до чого готуватися і на що не зважати, «УМ» розповів директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки України Ярослав Болюбаш.

Епатажна голлівудська кінозірка Ліндсей Лохан переживає далеко не найкращі часи: 20 липня їй доведеться на три місяці сісти за ґрати. На додачу до всього її ще й покинула адвокат, відмовившись представляти інтереси колишньої підопічної. Хоча раніше Шон Чапмен Холлі ревно захищала Ліндсі, називаючи рішення суду «занадто жорстким і несправедливим». Такої думки дотримується й сама зірка «Поганих дівчисьок», але дітися нікуди — доведеться виконувати суворий вердикт Феміди.

Упродовж тривалого часу мешканці англійського містечка Портсвуд марно намагалися знайти злочинця, який взявся викрадати їхній одяг. «Грішили» на збоченця–фетишиста, адже найбільше таємничого злодія цікавили предмети жіночої білизни. Хоча не гребував він і перчатками, шкарпетками та іншими невеликими речами. Але коли злодюгу таки знайшли, замість жорстоко його покарати, обкрадені здебільшого заходилися з реготу. Адже з’ясувалося, що злодій — звичайний кіт.