Апеляційний суд Києва вчора залишив чинним рішення Печерського райсуду про запобіжний захід у вигляді арешту стосовно колишнього першого заступника голови правління НАК «Нафтогаз» Ігоря Діденка. Відхилено апеляцію адвокатів Діденка, які клопоталися про його вихід із Лук’янівського СІЗО. Діденка затримали 9 липня; нещодавно його перевели в камеру з двома молодиками, яких підозрюють у кримінальних злочинах.
Учора в післяобідню пору в Одеському аеропорту приземлився літак глави Руської православної церкви Кирила, який з відвідин Одеси розпочав восьмиденний візит в Україну. Після зустрічі з духовенством та представниками влади кавалькада лімузинів у супроводі Державтоінспекції вирушила в напрямку Свято–Успенського кафедрального собору — місця першої зустрічі московського патріарха з місцевими парафіянами та прибулими паломниками.
Цілком можливо, що в одному з найвідоміших музеїв Україні — Софійському соборі — вже незабаром почнуться богослужіння. У ЗМІ активно обговорюють новину: на розгляді в Президента і Прем’єра зараз перебуває лист від Митрополита Володимира, який просить відновити щоденні служби в Софії Київській. Працівники музею «Софійський собор» упевнені: якщо відновляться служби у найстарішому соборі Києва, Україна втратить фрески і мозаїки, датовані ХІ століттям. Собор входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», перебуває під охороною ЮНЕСКО і з 20–х років минулого століття щоденних служб тут не проводили — стародавній розпис дуже легко пошкодити.
Наскільки розмови про поновлення богослужінь відповідають дійсним намірам церковників і що в перспективі може статитися з фресками та мозаїками, з’ясовував кореспондент «УМ».
Тарасові Аврахову, призначення якого першою спрогнозувала «УМ», дісталося в управління аж занадто роздуте «військо»: тисяча чотириста чоловік — не лише журналісти, що виробляють контент чотирьох державних радіоканалів, і радійники–техніки, а й симфонічний оркестр ще з кількома творчими колективами. Втім, який би не був кількісний склад державної радіоімперії, у неї майже не залишилося головного — частот, і дроти до «брехунця» у містах і селах дедалі більше обрізають. Тому навіть за великого бажання почути в Україні національного радіомовника дуже проблематично.
«А ти знаєш, що у вас завтра кастинг на «Народну зірку» проходить? Я вже в поїзді, завтра чекай, готуй пісню. Все, па, в мене гроші на рахунку закінчуються».
Так коротко, ясно й без будь–яких «привіт» чи «як справи» може озватися тільки моя двоюрідна сестра Уляна. І байдуже, що востаннє ми бачилися на Різдво — кому–кому, а Улі я завжди готова підставити сестринське плече.
Коли ми з Уляною приїздимо в село до її матері, тітки Марії, й заводимо «Зеленеє жито, зелене», на кутку перестають нестися кури. Тож коли на телебаченні почалася ера усіляких реаліті–шоу на кшталт «Фабрики зірок», тітчині сусіди, які йменують нас не інакше, ніж «народні артістки», все дивувалися, що ми досі не беремо там участі. «Ну які з нас зірки? Там дівчатка по 16 років, а нам уже ось–ось 30 стукне. Якому продюсеру це потрібно?» — відмахувалися ми з Уляною. Але минулого року на телеканалі «Україна» з’явилося шоу, до участі в якому запрошували не лише юних перспективних талантів, а й тих, кому «далеко за», — аби лише «співали душею». «Дівчата, там навіть старі баби брали участь — сам бачив! — розповідав шанувальник нашого таланту сусід Петро. — Записуйтеся туди, бо кому ж і бути народними зірками, як не вам!»
«Може, й справді?» — радилися ми з Улею. Поки розмірковували, кастинги вже пройшли і почався новий сезон шоу. Було це вже з півроку тому — я й забула про ту розмову. А тепер сестричка майже опівночі повідомляє, що завтра ми йдемо пробуватися в «народні зірки». Дай, думаю, хоч гляну, як те шоу виглядає.
Добре, що є інтернет. Після дзвінка Уляни всю ніч із п’ятниці на суботу я присвятила перегляду попередніх двох сезонів «Народної зірки». Гм, та це ж для нас раз плюнути! Учасники якісь безголосі й непереконливі, а журі он по 10 балів ставить... Правда, декого з голосистих із шоу швидко виперли, але самі винні — занадто витребенювалися, от глядачі за них і не проголосували. Та ми з Улею там усіх «умиємо»!
Служба безпеки розслідує кримінальну справу за фактом розтрати державного майна в особливо великих розмірах на ДП «Харківський завод імені Малишева». І хоча подробиці слідчі не розголошують, попередні коментарі фахівців, які давно відстежують ситуацію, дозволяють переконатися в її абсурдності. Історія ця розпочалася в 2006 році, коли Кабмін дозволив танкобудівному гіганту відкрити кредитну лінію в «Укрсоцбанку» на суму 6,62 мільйона гривень. Майновою заставою в кредитному договорі виступила центральна лабораторія підприємства, що є важливою ланкою у заводському виробничому процесі.
Працівники єнакіївської шахти «Червоний жовтень» державного підприємства «Укршахтгідрозахист» та «Новогродівська №2», що входить до «Донецької дирекції з ліквідації шахт», готові зупинити роботу водовідводів. Як повідомили в прес–службі центрального комітету профспілки працівників вугільної промисловості України, востаннє працівників водовідвідного комплексу (ВВК) шахти «Червоний Жовтень» ощасливили в квітні цього року. Тоді 156 гірникам видали зарплату за березень місяць.
Після тривалої перерви, пов’язаної з фінансовою кризою, чиновники знову взялися «освоювати» державні кошти, скуповуючи дорогі марки автомобілів, пише «Діло». Своєрідний рекорд встановили у структурному підрозділі «Укрзалізниці» на Донеччині. В 2010 році «Донецька залізниця» закупила найдорожче авто за весь період від початку кризи — залізничники придбали розкішний позашляховик «Лексус» (RX 350 Luxury) за ціною 652 тисячі гривень. У тендерному комітеті «Донецької залізниці» відмовляються пояснювати своє рішення, відомо лише, що «Лексус» придбали після призначення новим керівником філії Миколи Рогова.
