Якщо вашим іменем називають планету — це, звичайно, велика честь. Але краще фрукт у руці, ніж планета у небі, вирішили австралійські селекціонери та зробили приємне своїй землячці Кайлі Міноуг. Її іменем вони назвали новий сорт манго. Про це повідомив австралійський міністр економічного і регіонального розвитку Кон Ватскаліс.
У рамках підготовки до футбольного чемпіонату «Євро–2012» мешканців Києва, Львова, Донецька та Харкова вчитимуть сортувати побутові відходи. Для цього всі чотири міста отримають спеціальні різнокольорові контейнери. Першу партію таких сміттєзбірників минулого тижня передали Донецьку. «Загалом шахтарська столиця отримає близько двох тисяч таких контейнерів вітчизняного виробництва на загальну суму 9 мільйонів гривень. Їх передаємо міській громаді Донецька безкоштовно», — каже Максим Щелков, віце–президент державної компанії «Укрекокомресурси», якій підпорядковується система збирання та утилізації вторинної сировини в Україні.
Днями виповнилося 100 років від дня народження Михайла Ємця — одного з десяти в’язнів–військовополонених, які у квітні 1945 року на ворожому літаку втекли із надсекретного німецького ракетного центру «Пенемюнде», що на острові Узедом у Балтійському морі. Саме там наприкінці війни фашисти розробляли й випробовували свої крилаті та балістичні ракети — «Фау–1» і «Фау–2», за допомогою яких Гітлер і його поплічники все ще сподівалися «відродитися з попелу».
Згідно з календарним графіком, виборчі комісії мають встановити підсумки виборів до 5 листопада — себто термін вичерпується завтра. У багатьох регіонах зберігається інтрига, хто ж стане мером, сільським головою, депутатом...
Хтось називає їх героями, а хтось — зрадниками і злочинцями. Одні возвеличують, схиляючи в повазі голови, інші не можуть простити, що воювали вони за якусь ефемерну українську державу, не жаліючи себе. Не їхня провина в тому, що вони були рядовими іншої війни й солдатами іншої армії. І що мріяли не про радянське щасливе майбутнє, а хотіли побачити на карті світу державу на ім’я Україна. Дарма, що в цій державі їх досі поливають брудом, навішуючи ярлики й перекручуючи факти. Сьогодні на Волині нараховується трохи більше 500 ветеранів УПА (у травні 2010–го було 535, але майже щомісяця хтось відходить у вічність). А тому свідчення незаангажованих безпосередніх учасників українського визвольного руху є вагомими доповненнями до скупих архівних документів.
Григорій Ярмольчук на псевдо Журавель — один із рядових УПА, якому випало стати вояком цієї армії. Апологети радянщини й далi стверджують, що упівці не воювали з німцями, а лише боролися з партизанами й стріляли у спину Червоній армії. Факти ж свiдчать про зовсім інше. Запідозрити ж Григорія Івановича у нещирості чи бодай якійсь заангажованості не маю жодних підстав...
Попри всі перешкоди, ХІ Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика таки проведуть. Як повідомив на прес–конференції виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький, конкурс розпочнеться традиційно — 9 листопада в День української письменності та мови. Його відкриття заплановане одразу в двох місцях: у Дніпропетровську та селі Верхнє Синьовидне Сколівського району Львівської області, де 90 років тому народився Петро Яцик.
«Тим, що сьогодні ти можеш зі мною говорити, треба завдячувати моїй мамі, — каже Аня Бус. — Знаєш, якби всі матері були такими, то світ був би набагато кращим. Лікарі просили її змиритися і з дня на день чекати моєї смерті, але вона так за мене боролася, що я просто не мала морального права померти. У цій боротьбі минув рік, потім — другий, третій... Батьки зверталися до всіх лікарів, цілителів і шарлатанів. Мене возили до бабок зливати віск, у німецьку клініку і навіть до учня тибетського монаха».
Нині наперекір усім скептикам Аня живе і ходить, має родину (її чоловік — художник Василь Лисак). А ще Аня за власною методикою викладає німецьку мову в Центрі творчості дітей та юнацтва, а також у клубі «Промінчики». Вивчений матеріал на уроці діти закріплюють іграми, малюванням, ліпненням та бісероплетінням. Наймолодшим її учням лише півтора року. Дітки приходять на її уроки із задоволенням. Щоправда, іноді Ані доводиться читати лекції й для батьків, які не завжди розуміють, що дитині потрібна насамперед мама, а не цирк, солодка вата чи чупа–чупси...
Велосипеди — найкращі друзі нашого дитинства — часто доживають свої останні дні в місцях, не зовсім достойних колишньої слави. «Зайчики», «Аісти», «Орлятка», «Туристи» стоять на балконах та дачах, завалені купою мотлоху. На них можна було б ще кататися, але треба ж втулку перебрати, колеса порівняти, а руки не доходять — і так минають роки. «Але ж ці велосипеди ще могли б їздити і дарувати радість новим маленьким водіям», — подумали у велоклубі «Прайд кастомс» і вирішили взятися за діло. Упродовж зими та осені тут будуть збирати старезні велосипеди, ремонтувати, а навесні подарують їх мешканцям дитячих будинків.
Україна — не Малоросiя, а Росiя — не Київська Русь.
Так само, як США — не Англiя, Канада — не Францiя, Мексика — не Іспанiя. Україна сформувалася на теренах Київської Русi, а Росiя — на нових пiвнiчних землях, як, скажiмо, США на новому континентi. Якщо росiяни хочуть називатися великоросами, то це їхнє право, але називати суверенного сусiда малоросом — це неетично, зверхньо й образливо. Як не можуть син чи дочка бути старшими за батька чи матерi, так Росiя не може бути старшим братом, бо вона почала формуватися лише в 1147 роцi, тодi як Київська Русь давно вже iснувала.
Колись росiйськi козаки завойовували Україну, але видно, вони й зараз не вiдмовилися вiд прагнення приєднати нас до Росiї. Таке враження у мене склалося, коли прочитала в «Українi молодiй» за 21 вересня замiтку «Дитячi ескадрони» про те, що в Криму дiє бойовий табiр дiтей, де готують iз них бойовикiв — «борцiв з iсламiзмом».
