Сорок два шкільні автобуси планує закупити цього року черкаська обласна влада для сільських населених пунктів. На 11 iз них кошти виділить державний бюджет, а решту Черкащина придбає власним коштом.

Пригадую, як у шкільні роки бажання ходити в бібліотеку значною мірою залежало від особи, що виконувала функції бібліотекаря. Якщо це була лагідна жінка, яка тонко відчувала, яку саме книгу тобі запропонувати та ще й готова була обговорити те, що тебе зачепило під час читання, бібліотечний формуляр заповнювався новими записами щотижня. Коли ж це була строга, холодно–ввічлива бібліотекарка, що виказувала повну байдужість до твоєї читацької манії, мотивація часто заглядати в «храм знань» значно гальмувалася. Важливість комунікації на цій первинній ланці тепер узяли на озброєння організатори всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України» (тепер їхній список розширився — Громадська організація «Форум видавців», Національна бібліотека України для дітей, Асоціація працівників дитячих бібліотек, Українська бібліотечна асоціація, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів.). «Ми хочемо перетворити бібліотеки на комунікаційні центри, — каже президент «Форуму видавців» Олександра Коваль. — Тому вирішили на рівні з читацьким конкурсом провести ще й конкурс координаторів. Ми хочемо стимулювати бібліотекарів на місцях, щоби вони залучали більше дітей. Кращі координатори отримуватимуть грошові премії (загальний призовий фонд — 45 тис. грн. — Ред.)».

Уже майже два місяці Наталя Онищенко, художній керівник фольклорнообрядового театру «Родослав» Центру української культури «Коло калинове» Дніпропетровського міського палацу дітей та юнацтва, та її 17річний син мають неофіційний статус погорільців. Родина, яка досі мала дім і безліч планів на майбутнє, тулиться нині в методичному кабінеті Палацу, де нормально ні їсти зготувати, ні помитися. Але мати й син і за це дуже вдячні керівництву закладу, адже їм справді більше нікуди іти...

Кандидат у президенти Янукович обіцяв усунути «завищення цін на газ...; невідповідність цін на послуги у системі ЖКГ якості послуг». Здаючи Севастополь вже у ранзі Президента, він запевнив, що ціни на газ не зростатимуть, i задекларував «виділення значних сум із бюджету та залучення приватних інвестицій» для ЖКГ, а також захист «інтересів усіх людей праці»...

...Довгий час я не могла зрозумiти, через якi грiхи Бог не благословив В. Ющенка на другий тур на президентських виборах. Аналiзуючи всi вчинки Вiктора Андрiйовича, я дiйшла висновку, що вiн був iстинно українським Президентом. Вiн любить Україну, нiчим не порушував Божi заповiдi. Ми всi люди i якоюсь мiрою маємо грiхи, зокрема й Вiктор Ющенко. Не помиляється тiльки той, хто нiчого не робить. Це з одного боку. А з іншого — Бог любить Вiктора Андрiйовича, iнакше не врятував би його вiд смертi пiсля пiдлого отруєння. А все–таки вибори програв: «Програв я один i крапка», — сказав сам Вiктор Андрiйович. Він високо цiнить демократичний вчинок суспiльства. Нi на кого не нарiкає...

Мене, ветерана вiйни 1941—1945 рр., занудило, коли почув «одкровення» лiдера РФ. Пан Путiн висловив припущення, що Росiя перемогла б у вiйнi з фашизмом i без України. Вiдразу ж у головi промайнула думка, чи в момент «осяяння» можновладця перед ним стояла кружка з кавовою гущею, а чи витвiр фантазiї був спонтанним?

У їхній невеликій квартирі, що на шостому поверсі однієї з небагатьох долинських «висоток», сум від втрати дорогої людини відчутний майже на дотик — господаря не стало лише півроку тому. Щойно перед моїм приходом його дружина Люба завершила традиційну ранкову молитву біля імпровізованого домашнього вівтаря. У повітрі ще струменів млосний запах розплавленого воску. Та невдовзі кімната засяяла веселими іскорками життя — проснувся шестирічний Юрасик, маленька мамина радість. Коли його всиновлювали в півторамісячному віці, лікарі майже не давали малюкові, залишеному напризволяще біологічними батьками, шансів на одужання. Одначе там, де не побачила перспектив офіційна медицина, зцілило слово Боже. На прохання названих батьків до лікарняної палати приходили духівники з особливими здібностями й читали молитви для зцілення. Спільними зусиллями людей у білих халатах і чернечому облаченні хлопчика вдалося врятувати. Відтоді він росте, розвивається і багатьох дивує своєю недитячою набожністю.

Із допомогою монахів та святих отців по–іншому подивився на білий світ і названий хлопчиків тато. Хоча фатальний вердикт дипломованих медиків у його випадку, на жаль, підтвердився. Усвідомивши безвихідь, майор–пожежник у відставці переймався лише одним: як дружина без нього ставитиме на ноги малолітнього сина.

У тихому науковому плесі шанованої Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Шупика вже кілька місяців киплять справді шекспірівські пристрасті. Дивним чином вони торкнулися цього храму Медицини, у якому, здавалося, мали б діяти зовсім інші стандарти, ніж у звичайному світі.

Як довго існує бюро знахідок при «підземці» — не знає ні його старший комірник Тамара Андріївна Колч, ні прес–служба КП «Київський метрополітен». Працівники–старожили теж достеменно про це сказати не можуть, тільки зауважують, що «дуже давно». А про те, що така служба взагалі існує, і розташована вона на станції «Нивки», знає дуже незначна кількість користувачів метро.

Однак щодня з восьмої ранку до восьмої вечора Тамара Андріївна в активній роботі: то їй телефонують — капюшони і шапки шукають, то пані Тамара сама набирає номери з телефонної книжки знайденого мобільного, шукаючи господаря. А все тому, що, «виходячи з вагонів, не забувайте свої речі», очевидно, треба оголошувати щохвилини.