Скандалом обернувся позавчора виступ у Палаці «Україна» в Києві відомої російської оперної співачки Анни Нетребко. Скандал спричинила не уродженка Краснодарського краю й етнічна українка, а Прем’єр–міністр України Микола Азаров та ставлення публіки до нього. Глава уряду прибув на концерт із юрбою охоронців із 18–хвилинним запізненням. Увесь цей час і глядачі в залі, і колектив Національного симфонічного оркестру України, і примадонна оперної сцени Нетребко чекали «високого» гостя.

«Наша Україна» вимагає відставки Прем’єр–міністра і посадовців, відповідальних за ухвалення Податкового кодексу, а також наполягає на перевиборах депутатів Верховної Ради, які ухвалили ПК. Ці рішення були ухвалені на засіданні політради минулої п’ятниці.

На вчора в Києві анонсували черговий масовий виступ підприємців проти Податкового кодексу (він уже набув чинності, надрукований у «Голосі України»). На відміну від попередніх маніфестацій, ця була політизована: по–перше, ключовими вимогами були відставка уряду та перевибори Президента й парламенту, по–друге, до участі в акції було запрошено політиків, знято заборону на використання партійної символіки. Головним ініціатором мітингу виступив Олександр Данилюк — співзасновник наметового містечка підприємців, який відколовся від основної групи організаторів і влаштував кілька самостійних акцій.

Хтось із політиків назвав правоохоронні органи «організованим злочинним угрупованням». Звичайно, глобальні узагальнення шкідливі за будь–яких умов, і не варто розчісувати одним гребінцем усіх правоохоронців. Але час від часу виникають ситуації, коли той вислів пригадується. У цьому матеріалі автор не називатиме всіх прізвищ з блокноту — вони добре відомі всім зацікавленим. До того ж, свого слова ще не сказав суд. Але про тенденцію не можна не говорити. Бо все частіше виникають ситуації, коли людина стає беззахисною і безправною перед «правопохоронцями».

Давня розповідь вихователя інтернату: хлопчик із далекого села постійно тікав до мами. Дарма, що в інтернаті годували й одягали, — тікав! Коли по нього знову приїздили, заставали сумну картину: брудну холодну хату, немає чого їсти, п’яну маму, яка навряд чи й помічала сина. І його, якому хотілося бути поруч хай і з такою, але мамою...

Сьогодні ми дискутуємо, що важливiше: ізолювати дитину від непутящих батьків чи дати сім’ї шанс відродитися, створивши певні стимули, які б змусили маму й тата «заслужити» свою дитину знову? Проте дослідження свідчать: понад 90 відсотків дітей, які перебувають у дитячих будинках різних типів, і далі жили б у рідній сім’ї, якби батьків вчасно поставили у жорсткі рамки відповідальності — за виховання дитини, за її здоров’я, за свій спосіб життя.

Хто має це робити? У цивілізованому світі на таке спрямована стабільна спільна робота громади, депутатів, соціальних служб. Чи можлива така взаємодія у нас?

На запрошення консисторії Української православної церкви у США архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) минулого місяця відвідав духовний центр УПЦ у США, в містечку Бавнд–Брук, і деякі парафії УПЦ у США. Владика взяв участь у ХІХ соборі УПЦ у США, виступив із доповіддю до 20–річчя інтронізації патріарха Мстислава. На засіданні Митрополичої ради ознайомив священство з церковним життям в Україні, мав доповідь на загальних зборах духовенства УПЦ у США. Із владиками Даниїлом і Антонієм відвідав українські парафії у Вашингтоні та Нью–Йорку. «УМ» запросила владику Ігоря розповісти про свої враження від американського православного українства та про схожість і відмінність у церковному житті українців на історичній батьківщині та за океаном.

Не інакше як у сорочці народився 36–річний мешканець Черкас Валерій Герасименко. В лютий мороз він вижив після того, як 16 годин просидів у крижаній воді Кременчуцького водосховища. Рибалку звільнили з дніпровського полону черкаські рятувальники, які безупинно прочісували безмежну водну гладь з 17–ї години вечора до 9–ї ранку.

Страшна сімейна трагедія сталася у Харкові на вулиці Луї Пастера. 32–річний чоловік усю ніч пиячив з другом, а під ранок постукав у двері матері. Літня жінка спробувала присоромити його за ганебну поведінку, але той відреагував на мораль у нелюдський спосіб: схопив ножа і почав люто наносити неньці смертельні удари. Крик бабусі розбудив її 15–річну онучку, що спала у сусідній кімнаті. Дівчина спробувала зарадити лиху, проте й сама потрапила під гарячу руку розлюченого дядька. Обидві жертви нападника померли на місці.

Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків.