Позавчора ввечері українська мода ввійшла в арсенал національного мистецтва. Простіше кажучи, в «Мистецькому арсеналі» відкрився 28–й Ukrainian Fashion Week. Завдяки тому, що час іноземних байєрів і фешн–спеціалістів коштує дорого, графік показів перших трьох днів складений практично ідеально — нікого зайвого.
Із героєм цього матеріалу ми знайомі давно — доводилося і працювати в одній структурі, і жити по–сусідству в одному під’їзді тернопільської багатоповерхівки. І завжди, як завдяки власним спостереженням та висновкам, так і відгукам оточуючих, я знала, що Віталій Сороколіт — чоловік розумний та інтелігентний, порядний і принциповий. А віднедавна — так просто пишаюся особистим знайомством з людиною, яка в умовах нашого правового безміру і традиційної громадянської безхребетності проявила таку сміливість, твердість і наполегливість у відстоюваннi власної честі і гідності та загальної справедливості. І апогеєм цього можна вважати те, що сталося 21 лютого цього року на засіданні Гусятинського (Тернопільська область) районного суду. Саме на ньому підприємця Віталія Сороколіта за клопотанням прокурора звільнили від кримінальної відповідальності, яка «висіла» над ним довгих три роки і загрожувала великим строком позбавлення волі. Посадовець прокуратури послався на те, що у грудні минулого року в раніше винятково кримінальній 212–й статті, за якою звинувачувався підсудний, були внесені зміни в 4–й пункт, згідно з яким особа, яка вже сплатила податки та компенсувала державі шкоду від несвоєчасності їх сплати, звільняється від кримінальної відповідальності. І ось коли все нарешті начебто вирішилось позитивно, Віталій Сороколіт тут же на суді відразу заявив, що... відхиляє згадане клопотання прокурора і оскаржуватиме відповідне рішення суду.
Віктор Ющенко пише книгу. Нещодавно про це повідомив він сам, створивши певну інтригу серед видавців та шанувальників політичного жанру.
Про що книга? Чому присвячена? На кого орієнтована? Із цими запитаннями ми звернулися до Віктора Андрійовича. Не бажаючи розкривати всі деталі задуманого, автор коротко повідомив, що його сторінки будуть звернені до всіх, кого цікавить українське питання — вчора, сьогодні і завтра. Текст буде поданий у жанрі політичного діалогу на різні, але неподільні для України, теми: нація, демократія, європейськість...
Редакція «України молодої» отримала ексклюзивне право на публікацію уривка з книги. Автор побажав приурочити її до річниці від дня народження гетьмана Івана Степановича Мазепи, яку Україна відзначає 20 березня.
В Україні звикли сприймати Польщу як країну, яка найбільше підтримує демократичні процеси в нашій державі, є нашим постійним «адвокатом у Європі», тобто виконує місію, протилежну російській. Попри те, існують речі, які об’єднують і Варшаву, і Москву, — це постімперський комплекс, що проявляється в несприйнятті права України на власних героїв. Ідеться про ОУН–УПА.
Останнім часом у Польщі розгорнулася справжня «антибандерівська» кампанія. На шпальти центральних газет потрапляє навіть те, що залишається непоміченим в Україні: наприклад, спортивний турнір імені Шухевича у Тернополі, заява депутата Львівської міськради про те, що новий стадіон можна назвати іменем Бандери... Описуючи ці події, польські ЗМІ обурюються, що в Україні Бандеру сприймають як героя, і обов’язково нагадують, що УПА винищувала поляків на Волині.
Нещодавно з’явився ще один привід для збурення — у Сеймі зареєстровано проект, який передбачає запровадження Дня пам’яті мучеництва «кресов’ян», полеглих під час подій на Волині (за дату пропонується 11 липня). Голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима в інтерв’ю «УМ» свідчить, що цей проект має достатньо шансів для ухвалення.
Кажуть, що від любові до ненависті лише крок. Певно, і в спорті відстань від невдачі до успіху — так само коротка. Ще рік тому 24–річна Ольга Волкова залишала олімпійський Ванкувер похнюплена, посівши у змаганнях фрістайлістів 14–ту сходинку. А нині настирлива миколаївка купається в променях слави. Принаймні три її медалі — бронзова на планетарній першості, «срібло» й «бронза» на етапах Кубку світу — змусили весь світ фрістайлу знову звернути увагу на талановиту українську молодь. Не залишили Олю без уваги й на батьківщині, де у вівторок експертна комісія НОК відзначила Волкову титулом «найкращий спортсмен лютого».
Здається, це надто скромна відзнака для фрістайлістки, яка першою зі співвітчизниць за всі роки незалежності спромоглася здобути медаль на чемпіонаті світу. Про те, що допомогло Ользі Волковій за короткий час пройти через терни до зірок, які перепони стояли й залишаються стояти на шляху до вершин, кореспондент «України молодої» дізнався з першоджерела.
Тим людям — і киянам, і мешканцям інших регіонів — які в суботу, 19 березня, опиняться у столиці, неабияк пощастить. Тому що «просунута» Олександрівська (колишня Жовтнева) лікарня впродовж цілого дня прийматиме всіх охочих отримати консультацію в кардіолога, ЛОРа, стоматолога, дерматолога, нефролога, хірурга, терапевта, гінеколога та лікарів інших спеціалізацій. Усього по різних кабінетах у восьми корпусах високоспеціалізованої лікарні на пацієнтів чекатимуть близько сотні найкращих фахівців. Такий «атракціон небаченої щедрості» відбудеться у рамках благодійної акції «День здоров’я».
Для багатьох офісних працівників, які цілими днями сидять перед монітором, очі — найпроблемніший орган. Навантаження, які щодня припадають на «дзеркало душі», негативно впливають на роботу зорового апарату: слизові оболонки очей нерідко страждають від пересихання, кришталик — від непорушного погляду на коротку відстань. Як наслідок — погіршення гостроти зору, відчуття піску в очах, почервоніння, набряк тощо. Як стверджують офтальмологи, проблема розв’язується комплексно: спеціальною гімнастикою для очей, дотриманням зорового режиму та прийомом вітамінів, мінералів, різних БАДів для підживлення ослабленого органа. Причому серед «очних» таблеток і капсул в останні роки найбільшої популярності набули засоби з екстрактом чорниці — ягоди, відомої своїм цілющим впливом на очі. Речовини, які містяться у чорниці, справді укріплюють стінки судин очного дна, тому є досить ефективними для профілактики багатьох зорових патологій. Але тільки в тому випадку, якщо в дієтичній добавці, придбаній в аптеці чи магазині здорового харчування, справді є чорниця, а не буряк, виноград, а то й просто набір ароматизаторів із барвниками.
Шукати в театральних афішах вистави, присвячені Великій Вітчизняній війні, сьогодні справа марна. Пам’ять про події тих далеких часів — цьогоріч минає 70 років від початку війни — тепер зберігається хіба що в музеях. Тож першою реакцією на запрошення «Сузір’я» переглянути прем’єру «Ти пам’ятаєш, Альошо...» було щире здивування: невже театрові сьогодні важлива ця тема? Але режисер–постановник спектаклю Ігор Славінський вважає: війна — це не лише статистика втрат і перемог, а й привід поговорити про майбутнє.
Уперше Конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря відбувся у 1994 році. Відтоді з періодичністю раз на два роки ця подія збирала до Києва молодих продовжувачів справи Лифаря, які у своїй професії прагнули наблизитися до його висот. З 2006–го конкурс не проводився: оргкомітет загруз у різних фінансово–організаційних проблемах, а ще пішов із життя один із фундаторів конкурсу, мистецтвознавець, дійсний член (академік) Європейської академії театрального мистецтва і хореографії Юрій Станішевський. Тайм–аут у чотири роки Конкурсу імені Сержа Лифаря пішов на користь. Форум не лише повторив долю птаха Фенікса, відродившись із забуття, а й постав перед мистецькою громадою в оновленому вигляді.
Книга Льва Копелєва «И сотворил себе кумира» видана в Харкові у 2010 році (перевидання від 1978 року, «Ардис»). Книга Дмитра Гойченка «Сквозь раскулачивания и голодомор» видана «Всеросійською мемуарною бібліотекою» в 2006 році. Обидва автори були активними комсомольцями, свідками і виконавцями Голодомору 1932–1933 рр. То був тільки короткий період у їхньому житті. І були вони лише знаряддями злої волі Кремля. Власне, слухняними помічниками старших організаторів «класової боротьби». Від них вони перейняли безбожну рішучість і жорстокість до українських хліборобів, насправді позбавлених усіх людських прав, загнаних у гетто без можливості втечі й задушених голодом у власній хаті. Вони бачили пекло, організоване кремлівською владою для людей «нижчої раси», і взагалі, навіть не раси, а — матеріалу для ліквідації «не менше шести мільйонів людей» (обидва автори називають ту цифру).
