Про те, що тисячі хворих на Рівненщині можуть опинитися у великій скруті, в «Україну молоду» написали читачі: «Ми, хворі Дубенського міжрайонного онкодиспансеру, просимо висвітлити нашу проблему — реорганізацію лікарні у хоспіс. Суть нашого протесту полягає в тому, що в Рівненському онкодиспансері ціни на лікування набагато вищі, багатьом туди важко дістатися. Адже тільки в Дубні та районі на обліку перебувають 1330 хворих. Окрім того, тут ще лікуються люди з інших районів... Благаємо, допоможіть нам, приреченим!»

Чому ж хворі у відчаї, якщо представники державної влади переконують, що така реорганізація всім лише на користь? Відповідь на це питання «УМ» шукала в лікарів, пацієнтів, освітян і медичних чиновників.

Всесвітній день води, який відзначається 22 березня, — привід ще раз нагадати про проблему всепланетного масштабу, яка в найближчі десятиліття може понищити людство, — дефіцит питної води та її якість. Анатолій Яцик, директор Українського науково–дослідного інституту водогосподарсько–екологічних проблем, вважає, що проблеми якості питної води, забруднення річок, несамовитих паводків українці створили власноруч. У краплі води віддзеркалюється екологічна культура держави, вважає вчений.

Японія потроху повертається до нормального життя — мешканці Токіо повідомляють, що в столиці потроху зменшуються черги на бензозаправках і наповнюються доти порожні полиці супермаркетів. Дещо спала й напруга навколо аварійної АЕС «Фукусіма–1», хоча вчора зі станції довелося терміново евакуювати персонал — цього разу не через підвищення рівня радіації, а через стовп диму, що здійнявся над сховищем із ядерними відходами. Втім згодом з’ясувалося, що небезпеки нової аварії немає. Відновлено подачу електричного струму до трьох аварійних реакторів, що дозволить відновити роботу системи охолодження. За словами представника МАГАТЕ Грехема Ендрю, «тенденція позитивна, але загалом ситуація залишається дуже серйозною».

Після довгої й безуспішної судової тяганини через незаконне зведення офісного центру в дворі будинку на вулиці Набережно–Хрещатицькій мешканці просять голову КМДА Олександра Попова віддати довгобуд для Музею історії Києва, який не має свого приміщення. Наразі будівництво цього 7–поверхового «монстра» (до речі, на території заповідника «Стародавній Київ») не ведеться, бо у забудовника — фірми «Ю–Ай–Пі–Лтд» — почалися фінансові проблеми. Оскільки влада вважає будівництво законним й ініціювати знесення не збирається, жителі, у дворі яких височіє споруда, пропонують передати її в комунальну власність, добудувати і використати як приміщення для «безпритульного» музею, експонати якого вже кілька років гибiють в Українському домі.

Дати можливість приватним підприємствам заробити на продажу артезіанської води, а натомість отримати відремонтовані бювети — за реалізацію цього задуму активно взялася столична влада. На Оболоні (вулиці Героїв Сталінграда, 13) від бювету до спецбудівлі, що виглядає як звичайний кіоск, уже провели труби — тут у перспективі мешканцям і будуть продавати воду. Почали роботи зі встановлення подібного комплексу й на Оболонському проспекті,14.

Київські скульптори Андрій і Петро Озюменки видали «на–гора» черговий доробок: цього разу вони створили бронзову скульптуру у вигляді пари зношених черевиків.

Днями під час робочої поїздки до Полтави міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник відвідав два місцеві університети — економіки і торгівлі (донедавна кооперативний інститут) та технічний, який раніше іменувався інженерно–будівельним. Попри те, що пан Дмитро історик за фахом і очолює освітнє міністерство, альма–матер істориків і, власне, освітян краю, що дала світові й Україні Антона Макаренка, Василя Сухомлинського та Григорія Ващенка, він завбачливо оминув. Певно ж, через те, що нинішня влада вважає Педагогічний університет у Полтаві «неблагонадійним», так би мовити, «антитабачним»... Тож під час свого першого міністерського візиту до обласного центру Табачник поїхав до «своїх». Нагадаємо: ректор одного зі згаданих вишів працював «гуманітарним» заступником голови ОДА в часи розвинутого кучмізму з його безмежною «дімократією», а згодом став одним із головних тамтешніх «багнетів» «біло–блакитного» вождя на президентських виборах 2004 року. Інший університетський провідник під час тих же буремних перегонів керував вишем, у якому найжорсткіше «пресували» полтавських студентів, потім із переляку притулився до помаранчевої коаліції в обласній раді у списку соціалістів, а тепер знову повернувся у «рідне» лоно облрадівської фракції Партії регіонів. З такими «перевіреними» кадрами в їхніх «вотчинах» одіозний міністр–українофоб, звісно, почувався найкомфортніше.

Сватівська школа мистецтв імені Василя Зінкевича завжди була районною гордістю. Тут і умови для навчання сільських дітей цілком «на рівні», і в кабінетах викладачів місця на стінах не вистачає для дипломів та грамот, отриманих учнями за перемоги в конкурсах не нижче обласного. Але навіть дипломи не здатні захистити заклад від псевдореформ місцевої влади, яка намагається скоротити фінансування й чисельність школи.

На вулиці Марії Заньковецької, 10, у Києві відкрили меморіальну дошку народним артистам України — режисеру Ірині Молостовій та балетмейстеру Борису Каменьковичу. З неї подружжя корифеїв театрального та балетного мистецтва споглядатиме балкон свого будинку. Таку ідею запропонував син Молостової і Каменьковича Євген Каменькович, а втілив її в життя скульптор Володимир Щур. На вимогу замовника він зобразив пару в капелюхах. «Мама приїхала до Києва 1952 року в капелюсі, і батько завжди носив капелюхи. Тому це була моя принципова умова», — розповідає Євген Борисович.

До редакції «УМ» почали надходити листи й дзвінки від читачів, які підтримують ініціативу, озвучену Юрієм Андруховичем, про збір коштів на вручення Василеві Шкляреві Шевченківської премії від народу. «Моя пенсія невелика, — пише Олександр Миколайович Головня з Києва. — Але без вагань виділю зі свого особистого пенсійного фонду 1000 грн., щоб у черговий раз продемонструвати ціну нашої влади, рівень її культури, духовності й моралі, її ставлення до України, історії та людей». З подібною підтримкою до «УМ» звернулися Василь Калчугін із міста Глобине Полтавської області, Тетяна Бурова з Києва та інші читачі.