Минулого понеділка до дільничного інспектора міліції в одному з сіл Рогатинського району звернулася багатодітна мати з проханням знайти її дев’ятирічну доньку, яка зникла напередодні. Під вечір того ж дня одна з пошукових груп міліції виявила труп дівчинки у воді меліоративної канави на околиці населеного пункту.
Закриття чотирьох шкіл на Донеччині, зокрема двох у Дзержинську та по одній у Константинівці й Торезі, не буде. Про це заявила народний депутат від «Нашої України» Лілія Григорович, зазначивши, що роль локомотива в цьому процесі виконують батьки.
Наступного тижня народних депутатів знову чекають муки вибору. У Верховній Раді розглядатимуть проект, який передбачатиме перехід парламенту на модернізований варіант електронної системи «Рада–3». Запровадження сенсорної панелі дозволить уникнути голосування за «того хлопця», за «ту лаву» чи за «ту фракцію». Більшість депутатів розуміє, що в парламенті давно треба підключити ту кнопку, щоб Верховна Рада більше не була посміховиськом для народу й не дивувала заїжджих гостей з іноземних парламентів. А з іншого боку, важко — ох, як важко! — погодитися на таку реформу. Адже після введення новацій депутатам доведеться постійно шукати резерв голосів, вони муситимуть сидіти в залі й, зрештою, особисто ходити на роботу... До речі, проект Литвина передбачає ще й облік відвідуваності засідань депутатами, а це впливатиме і на зарплату обранців.
Цікаво, що колись Верховна Рада вже переживала подібний опір прогресивним новаціям. Двадцять років тому, коли в парламенті лише вводили систему «Рада», політикум так само не хотів приймати новинки. Депутати довго вивчали систему, звинувачували її в шахрайствах, не хотіли говорити у персональні мікрофони, а крім того, постійно намагалися її перехитрити. Про це «Україні молодій» розповів розробник системи «Рада» Анатолій Морозов.
Гостюючи в Інституті проблем математичних машин і систем НАНУ, де пан Морозов працює директором, «УМ» дізналася про історію «Ради», про те, чи справді нинішня система доживає останні дні, а також про розробку новітньої «Ради–4». Анатолій Олексійович запевнив, що депутатам не під силу обманути систему. «Хіба що візьмуть молоток», — жартує директор Інституту.
Позавчора Дніпровський райсуд Києва перейшов до судових дебатів у кримінальній справі за обвинуваченням колишнього народного депутата від БЮТ Віктора Лозинського, колишніх керманичів прокуратури та міліції Голованівського району Кіровоградщини Євгена Горбенка і Михайла Ковальського, а також єгеря Голованівського лісництва Василя Перепелиці. Усіх чотирьох обвинувачують у жорстокому вбивстві селянина Валерія Олійника, що сталося 16 червня 2009 року. Найбільше покарання «світить» колишньому нардепу: прокурор Валентин Донченко просить Феміду засудити Лозинського до довічного позбавлення волі.
Учора біля кількох обласних адміністрацій пройшли пікети з вимогою зупинити антисоціальну політику нинішньої влади. Акція під назвою «Ціни злітають до небес!» відбулася у Вінниці, Житомирі, Кіровограді, Одесі, Хмельницькому, Полтаві, Черкасах та Чернігові. Організатором демонстрацій виступила партія «Наша Україна».
П’ятдесят років тому у Відні на ІХ Конгресі Міжнародного інституту театру був заснований День театру. Вiдтодi 27 березня для всіх, причетних до цього мистецтва, стало святом–підсумком. Бо, приймаючи вітання і піднімаючи келих iз колегами, служитель Мельпомени мимоволі замислиться, наскільки вдалим для нього був творчий рік. Для київського театру цей процес ось уже дев’ятнадцять років проходить досить централізовано — на врученні премії «Київська пектораль». Аналіз прожитого року вимірюється не лише кількістю прем’єр та іменами переможців у чотирнадцяти номінаціях, а й... неоднозначним шушуканням у залі під час урочистої церемонії. Тріумфатори, притискаючи до грудей заповітну статуетку, задоволено полишають сцену, ті, хто залишився поза списком достойників, жваво аплодують переможцям і, утримуючи на обличчі щиру посмішку, подумки аналізують причину свого непотрапляння у списки найкращих із кращих.
У лісах Полтавщини, якими опікується держава, встановлюють спеціальні «протипожежні» відеокамери. Розташовують їх на високих спостережних вежах, де раніше у спекотні дні змушені були стояти, вдивляючись у далину по 12 годин поспіль, самі лісівники. Їм належало помітити найменше задимлення і, щоб не допустити переростання «іскри» у масштабну пожежу, одразу повідомити про небезпеку колегам та вогнеборцям. Удавалося це не завжди. Адже навіть озброєне об’єктивом бінокля людське око не може змагатися iз сучасною технікою.
Перспектива мати в місті–курорті унікальний музичний інструмент набула реальних обрисів у 2000 році, коли римо–католицька парафія Різдва Пресвятої Діви Марії одержала земельну ділянку для спорудження костелу. Пастор Здіслав Зайонц пообіцяв, що орган буде, й активно розпочав пошуки своєрідного «оркестру для однієї пари рук».
Понад 2 тисячі іванофранківців щороку зі своїх помешкань навічно «переселяються» на міське кладовище, розташоване поблизу села Чукалівка. Дотепер їх туди доправляв й опікувався потойбічним життям «Спецкомбінат комунально–побутового обслуговування» — єдиний виконавець ритуальних послуг в обласному центрі Прикарпаття.
