«Вікіліксом» для тих, хто намагається знову спотворити нашу історію, назвав голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко сайт «Народна війна» — про історію українського визвольного руху 1917—32 років. Цю веб–сторінку презентували вчора в приміщенні київського товариства «Меморіал». В її основу покладено електронну версію однойменної виставки, що експонувалася восени 2010–го в «Українському домі». Нині ж, за підтримки партії «Наша Україна» та Інституту Президента Віктора Ющенка десятки тисяч документів, фотографій та аналітичних текстів стали доступними у планетарному масштабі. Це своєрідний віртуальний музей потужної збройної боротьби проти нелюдської влади, зламати яку вдалося лише через злочин Великого голоду. Інформаційну базу для сайту науковці–історики напрацьовували понад два роки. У 18 областях голова київського «Меморіалу» з колегами скопіював понад 70 тисяч документів в історичних та галузевих архівах, зокрема в розсекречених фондах архіву СБУ. Примiром, уперше вдалося зібрати статистичні дані про кількість повстанських загонів та збройних виступів проти окупаційної влади в Україні. «Ця виставка — про боротьбу, що велася в кожній українській області, в кожному районі», — каже голова київського «Меморіалу» Роман Круцик.

Гранітну плиту в пам’ять про жертв геноциду в Білгороді–Дністровському на Одещині пошкодили в ніч на 1 лютого. Якісь люди її «зірвали з постаменту» й кинули. Головний спеціаліст відділу внутрішньої політики Білгород–Дністровської міськради Олександр Тимошенко розповів «УМ», що цей пам’ятний знак у місті встановили в 2008 році, перед відзначенням 75–х роковин Голодомору. Власне від Голодомору 1932—33 років місцеві мешканці не постраждали, бо ця територія до 1940 року входила до складу Румунії. Утім iз голодом ця місцевість пов’язана, адже небагатьом очевидцям Великого голоду таки вдалося втекти сюди від голодної смерті з УРСР, а у 1946—47 роках селяни, уже «радянські», постраждали від третього голодомору. «Тому на гранітній плиті пам’ятного знака вибито слова про жертви всіх трьох радянських голодоморів, — каже пан Тимошенко. — Цю плиту й завалили вандали. До речі, уже вдруге. Вперше — улітку 2010 року. Дивно, але разом із цим пам’ятним знаком чомусь страждає й інший — українській народній казці «Котигорошко» у Парку Перемоги. Вірогідно, це справа рук підлітків, що поневiряються». За його словами, пам’ятний знак забрали до реставраційної майстерні і за кілька днів він знову стоятиме на місці.

«У зв’язку з вашим зверненням на ім’я глави держави щодо окремих тенденцій державно–церковних відносин в Україні та питань, пов’язаних iз діяльністю Української православної церкви Київського патріархату, повідомляємо, що відповідним центральним і місцевим органам виконавчої влади доручено вжити необхідних заходів для їх врегулювання», — йдеться у лаконічній відповіді з адміністрації Президента на лист Патріарха Київського і всієї Руси–України Філарета, переданiй учора до патріаршої резиденції. ЇЇ розповсюдила прес–служба УПЦ КП. Текст відповіді підписав керівник Головного управління документального забезпечення Олег Рафальський, і надійшла вона через півтора місяця після запиту. Нагадаємо, що лист владики Філарета до Президента було надіслано 13 грудня минулого року. Там ішлося про утиски Української православної церкви Київського патріархату з боку влади, про те, що влада надає перевагу лише одній конфесії і навіть не відповідає на звернення й листи, що їх надсилає Київська патріархія.

«Економіка — наслідкова; щоб досягти в ній успіхів, слід вирішити стратегічне завдання — становлення нації. Коли нація консолідована, сильна, то вона демонструє чудеса в економіці. Нація ж, яка починає з розмов про пенсію та зарплату і жертвує словом, свободою чи журналістом, не матиме хліба.

Останнім часом чимало повідомлень у ЗМІ про Києво–Печерську лавру викликають тривогу. Інформація про забудову заповідника, про можливість виключення зі списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, про виселення багатющих музеїв і лікарні та про якісь дивовижні кадрові зміни у штаті заповідника спонукає громадськість писати відкриті листи до уряду та до керівництва Національної академії наук. Свій погляд на ситуацію запропонувала викласти для читачів «УМ» генеральний директор Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника Марина Громова.

«Польська операція» НКВС почалася 11 серпня 1937 року, коли Микола Єжов підписав оперативний наказ № 00485 та «Закритий лист про фашистсько–повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». У цих документах наказувалося з 20 серпня до 20 листопада організувати операцію щодо цілковитої ліквідації місцевих осередків «Польської організації військової» (ПОВ) та «її диверсійно–шпигунських та повстанських кадрів у промисловості, на транспорті, радгоспах та колгоспах». За півтора року «чисток» у СРСР засуджено 139 835 осіб, розстріляно 111 091 особу (79 відсотків арештованих). В УРСР під приводом боротьби з контрреволюцією було репресовано близько 50 тисяч поляків. Пiд час же «польської операції» ув’язнено 19 тисяч людей, з яких розстріляно близько 5 тисяч.

У переддень новоріччя Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про «Неприпустимість певних видів практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов’язаної з ними нетерпимості». Цей документ засуджує, зокрема, «прославляння нацистського руху». Резолюцію підтримали 129 держав світу, проти виступили три делегації (Маршаллових островів, Палау і США). Ще 52 країни при голосуванні утрималися. Серед них — країни Євросоюзу, Україна, Молдова та Грузія. Міністерство закордонних справ Росії відразу ж звинуватило нашу державу у «неповазі до подвигу ветеранів Великої Вітчизняної війни». Така реакція засвідчила, хто ж був лобістом такої резолюції і який «потаємний сенс» у неї вкладався. Цікаво, що за кільканадцять днів до цього українських ветеранів образив сам прем’єр РФ Володимир Путін, заявивши у прямому ефірі російського телебачення, що «Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні, навіть якщо б Україна не входила до складу Радянського Союзу». Пан Путін повідомив телеглядачам, що 70 відсотків втрат у війні припало саме на Росію. І заявив, що «війна виграна в основному за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації», отже, росіяни — це «нація переможців».

Одну з кращих колекцій Націо­нального історико–етнографіч­ного заповідника «Переяслав» викидали цього року з приміщення саме в Страсний четвер. Бо на Великдень батюшка запланував відслужити там всеношну. Адже приміщення будувалося як Михайлівська церква. І це природно, що в церкві мають відбуватися богослужіння, а не розміщуватися музейні експозиції. Утім упродовж чотирьох років, що Московський патріархат претендує на козацьку церкву святого Михайла, він так і не спромігся, згідно з чинним законодавством України, забезпечити музей іншим приміщенням. Тепер унікальна колекція розкішного старовинного одягу і килимів Середньої Наддніпрянщини, що має світову цінність, опинилася у непристосованій будівлі і переважно недоступна для відвідувачів. Чому ж церковну структуру, що «відділена від держави», не спинила дирекція Національного заповідника та Міністерство культури України?

Успіх та способи його досягнення цікавлять людей завжди. Упродовж тисячоліть бачення успішності змінювалося. Роздуми, нотатки, поради щодо цього є в рукописах стародавніх філософів, окремі аспекти цього питання розробляли психологи, суспільствознавці, дослідники бізнесу і якості життя. Утім успіх часто пов’язували з везінням чи долею. Досі ніхто не брався науково дослідити це явище і, можливо, вивести закони, за якими кожен міг би успішно реалізуватися, більше того — змінити рівень успішності цілої країни.

Вісім років тому співробітниця Інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України Юнона Ільїна вперше почала працювати над системною науковою теорією, а з 2008 року в Інституті, в Лабораторії нових інформаційних технологій навчання (керівник — член–кореспондент НАПНУ професор Марина Смульсон) започаткували науково–дослідницький проект «Психологія «життєвого успіху». Зокрема, щоб «вичислити» власну модель успіху України. Проаналізовано праці «успіхологів» (дослідників успішності) зі всього світу та понад 650 життєписів успішних людей різних статей, країн, історичних періодів, релігій. За спеціальною анкетою–опитувальником на сьогодні опитано близько 35 тисяч осіб в Україні, та ще тисячі — в Росії, Британії, країнах Азії, США та Канаді. Пропонуємо читачам «УМ» розмову з автором i керiвником цього проекту, кандидатом психологічних наук, старшим науковим співробітником Інституту психології імені Г.С.Костюка Юноною Ільїною.

Повідомлення про проект указу Президента щодо адміністративної реформи, де йдеться про ліквідацію 40 державних структур, — зокрема Держкомітету з питань національностей та релігій, Держслужби туризму і курортів та Державної гідрометеорологічної служби — опубліковано позавчора на сайті тижневика «Коментарі». Серед установ, що підлягають ліквідації, вказано й Український інститут національної пам’яті. Працівники Інституту пояснили «УМ», що більшість державних служб, названих у проекті указу, насправді ліквідовувати не збираються: вони перейдуть у підпорядкування різних міністерств та відомств. А про УІНП сказано чітко: ліквідувати. Історики припускають, що цей текст був запущений, аби поглянути на реакцію громадськості.