У селі Кам’яний Брід Лисянського району на Черкащині запрацювала гідроелектростанція. Сорок останніх років вона стояла пусткою на річці Гнилий Тікич — збереглися самi лише стіни. «Тепер приміщення капітально відбудовано, його перекрили панелями, зробили сучасний добротний дах, поставили нове обладнання, упорядкували територію. Це велика й хороша подія не лише для нашого села», — розповів сільський голова Кам’яного Броду Василь Ткаченко.

Як не крути, але всі ми діти природи. Погодьтеся, що українці не обділені її красою і багатством. То чому ж ми щодня засмічуємо середовище свого існування? Можливо, тому що дехто не знає про справжні масштаби забруднення в нашій країні. За словами координатора національної кампанії «Зробимо Україну чистою!» Юрія Пивоваренка, сумарна площа звалищ сміття в Україні вже досягла розміру площі держави Люксембург. «В Україні не залишилося звалищ, які не вичерпали свій ресурс, тобто всі вони фактично переповнені», — зазначає Юрій Пивоваренко. Насправді проблема засміченості є наслідком низького рівня екологічної культури наших громадян. «Проблема засмічення існує через недбалість на всіх рівнях, від простих людей до державних службовців», — наголошує Юрій Пивоваренко.

У Бердянську, в мікрорайоні Ліски, за ініціативи та фінансової підтримки депутата міськради Анатолія Гупала з’явився постамент «Лісовцям, які загинули у морській стихії». Встановлено його на березі Азовського моря. У такий спосіб увічнено пам’ять про десятки рибалок, котрі з наміром прогодувати у скрутний час свої сім’ї виходили на промисел навіть за несприятливих для цього погодних умов. Ризик не виправдовувався надто часто. Отож пам’ятник має нагадувати про вірогідність фатального фінішу всім живим полювальникам за живими ресурсами моря — навіть браконьєрам.

Урочистості з цієї нагоди за участю керівництва міста, священиків і громадськості відбулися в неділю, на свято Миколая Чудотворця, у Галереї мистецтв, структурним підрозділом якої з 1999 року став Полтавський художній музей. Туди ще в 1971 році за розпорядженням обласного управління культури з розташованої у Диканьці знаменитої Миколаївської церкви, яку в 1963 році перетворили на Музей атеїзму, перевезли унікальну безцінну історичну реліквію — чудотворну ікону святого Миколая. Саме ту, до якої неодноразово припадала мати майбутнього генія Миколи Гоголя Марія Іванівна в надії народити живого і здорового сина після двох попередніх невдалих пологів, коли діти народжувалися мертвими. За такого духовного «посередництва» і заступництва Миколи Угодника Господь почув її щирі молитви. Тож сина назвали Нікошею–Миколкою, а з подарованим ненькою у рідній Василівці образом небесного покровителя він уже не розлучався...

На західній околиці Івано–Франківська, в селі Крихітці, вже п’ять років діє «Містечко милосердя святого Миколая», яким опікуються черниці монастиря Воплоченого Слова. Три роки тому, в переддень найбажанішого для української малечі свята, «УМ» побувала в цій оазі доброти. Тоді в містечку, а точніше в переобладнаному приміщенні колишнього дачного будинку, перебувало 20 дітлахів із неблагополучних сімей, кілька нужденних мам та одиноких перестарілих. За час, що минув відтоді, від охочих там оселитися не було відбою, проте через брак житлової площі сестри–монахині змогли додатково прилаштувати у своїх скромних апартаментах лиш десяток малюків.

Ледь не закінчилося трагедією протистояння мешканців села Хлистунівка Городищенського району з «Укрзалізницею». Протестуючи проти майбутнього закриття у селі двох переїздів хтось із «народних месників» темної ночі порозкладав на залізничних рейках перемички. Поїзд, який проходив селом (а довжина залізниці тут сягає майже десяти кілометрів), розтягнув ті перемички на три кілометри і ледь не пішов під укіс.

Гуртківці Тернопільського центру творчості дітей та юнацтва вишили на полотні розміром приблизно метр на метр карту області. Причому територія кожного з районів не просто відображена у різних кольорах, а відтворена автентичною манерою вишивки, характерною саме для цієї місцевості. Керували виготовленням незвичайної карти викладачі гуртків рукоділля Центру творчості Анастасія та Наталія Пархомчук — мати і дочка.

В історії Запоріжжя може настати «новий стиль» — у тому сенсі, що рано чи пізно на державному рівні буде визнано низку обставин, котрі засвідчують іншу дату заснування міста (в усіх енциклопедіях вказано 1770 рік, коли будівничі фортеці на Дніпрі заснували Олександрійський форштадт–поселення).

Земляну фортецю, споруджену орієнтовно в 1735—1737 роках, знайшли активісти громадської організації «Нова археологічна школа». Її керівник Олег Тубольцев акцентує, що майже нічого не довелося розкопувати: наштовхнулися, трішки заглибившись у ґрунт, — і почали дивуватися. Тому, передовсім, що «дитя» війни двох імперій, Османської та Російської, уціліло майже повністю. Хоча знахідці — щонайменше 270 років.

Таких би сюрпризів — та побільше. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, що в Коломиї, за дорученням поважного віку Параски Кейван із села Прутівка Снятинського району відвідав її онук Ігор.