Було б неправдою стверджувати, що мітинг опозиції у День Злуки на Софійській площі в Києві був зовсім неоплачуваний. Так само неправда — що 10 чи 12 тисяч людей зібралися за гроші. Треба визнати: оскільки настав рік парламентських виборів, то бажання партій піаритися порівняно з 2011–м зросло. Тож не дивно, що нині біля собору святої Софії зібралося удвічі більше народу, аніж 24 серпня в парку Шевченка. І це незважаючи на мороз та заметіль! Як можна було з’ясувати, поспілкувавшись із «прапороносцями» в День Соборності, абсолютна більшість учасників мітингу — реальні прихильники певних політичних сил, привезені автобусами з областей. Крім них, були й «незалежні»учасники маніфестації — таких Київ на подібні виступи дає кілька сотень, і відверті найманці, котрі створюють додаткову масовку. Для таких вартість участі в акції — 40–50 гривень. Зрештою, як і добові для активістів із регіонів.

Керівники політичних сил, які перебувають в опозиції до Віктора Януковича, все–таки спромоглися укласти угоду про спільні дії об’єднаної опозиції. У нинішніх реаліях це й мало, і багато водночас. Ще до мітингу на Софійській площі залишалося невідомим, чи всі опозиціонери погодяться поставити свій підпис під документом. Тому в нинішніх умовах навіть парафування заяви — абсолютно декларативної і, за великим рахунком, не обтяжливої — виглядає як успіх.

Кияни, які добиралися вчора на роботу, відчули на собі всю силу зимової погоди. Попри те, що цього року «справжя» зима стартувала ледве не посеред календарної, і місцева влада, здавалося б, мала досить часу підготуватися до снігово–морозних катаклізмів, вийшло так, як завжди. Водіям доводилося зранку відкопувати свої машини, а потім об’їжджати снігові замети, через що виникали багатогодинні затори. А пішоходам — перестрибувати через кучугури й ламати ноги, послизаючись на підступній кризі, присипаній сніжком.

24 січня Національний науково–дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії відзначає своє 20–річчя. В затишній залі Будинку вчителя, де колись засідала Центральна Рада, збереться поважна наукова й освітянська громада, прийдуть політики — і нинішні, і ті, хто стояв біля витоків Незалежності України, приїдуть представники поважних університетів та культурних центрів із Тбілісі, Баку, Москви, Франції, Німеччини, Канади, де вивчають українську мову та історію, відомі культурні діячі. От тільки настрій присутніх буде не настільки святковим, як хотілося б — другий рік триває неоголошена війна між колективом інституту та Міністерством освіти, науки, молоді та спорту, якому він підпорядкований.

Щоб зрозуміти, наскільки складна робота тренера, потрібно стати ним. Не кожен спортсмен після завершення кар’єри обирає такий шлях. Тим, хто все ж таки зважився сісти на «електричний стілець», нова професія підносить чимало несподіванок. В’ячеслав Лочман — знаний у Європі гандболіст, який наче танк долав захисні редути суперників — учора відзначив рік, відколи змінив статус гравця на тренерські атрибути. Нова справа, як зізнався кореспондентові «УМ» 34–річний фахівець, виявилася доволі складною. Але колишнього гравця «ЗТР», який нині очолює другу команду «Мотора» — «ЗНТУ–ЗАБ», труднощі не лякають. «Якби я був не впевнений у своїх силах, не став би тренером. У цій царині хочу досягнути таких же висот, як і в ролі гравця», — каже учасник чвертьфіналів Ліги чемпіонів, багаторазовий чемпіон України, Тунісу та Еміратів.

35 років тому, 21 січня 1977 року, Ельдар Рязанов закінчив зйомки комедійної мелодрами «Службовий роман». За рік після прем’єри, що відбулася 26 жовтня, стрічку переглянули 56 млн. людей — рекордна кількість для прокату часів брежнєвського застою. Але ніякими цифрами не відобразити неймовірний мистецький шарм і шалену популярність «Службового роману». Фільм, знятий за чотири місяці фактично в одній студії, без жодних спецефектів та іншої «голлівудщини», є лідером глядацьких симпатій досi, «крутячи роман» уже з третім поколінням глядачів.

У понеділок в.о. директора багато­страждального Музею історії Києва Сергій Кролевець підписав наказ, у якому повідомив про масштабну пертурбацію. Керівник узявся вносити зміни в «організацію виробництва» (що саме виробляють у музеї — загадка), у зв’язку з чим повідомив про скорочення цілої низки посад, передусім науковців. Так, відповідно до копії документа, яка є у розпорядженні «України молодої», пан Кролевець вирішив, що музей більше не потребує завідувачів таких відділів: давнього і середньовічного Києва, «Києва в період ІІ пол. ХVII — поч. ХХ ст.», «Києва періоду 1917—1991р.р.», «Києва періоду новітньої історії», «Міського життя та побуту киян». Разом із ними чекають на звільнення головний художник, організатор екскурсій І категорії, художник–реставратора ІІ категорії, художник І категорії та водій.

Фракція Віталія Кличка «Удар» у Київраді днями направила лист до ЮНЕСКО, у якому просить розглянути питання системного знищення Дніпровських схилів через будівництво вертолітного майданчика для Президента України. Депутати переконані: міжнародна організація має прийняти резолюцію, яка попередить українську владу про санкції через незаконні дії чиновників, адже Дніпровські схили перебувають під охороною ЮНЕСКО. «Сьогодні весь Київ спостерігає за спорудженням багатоповерхового об’єкта невідомого призначення. При цьому через будівництво буквально знищується зелена зона. Під загрозою опинилась і частина Маріїнського парку», — йдеться у листі з доданими фотографіями об’єкта.

Тисячоліття існування української нації, 20 iз лишком років існування незалежної держави… А українцям усе одно треба братися за руки, демонструючи насамперед самим собі, владі (парадокс — українській), світові, Богові, що ми єдині. 22 січня багато тисяч громадян країни утворять «живий ланцюг» від Галичини до Донбасу. Так само було в 1990 році, за півтора року до падіння радянської «імперії зла», коли українці сміливо продемонстрували, що вони жадають бути єдиною нацією, попри історичні та міфічні розломи.