— Чоловік хотів завести коханку... Я відмовила — мовляв, дорого, не потягнемо... Краще я заведу коханця — зайва копійка в домі не завадить!

Чим ближче до виборів, тим частіше влада згадує про пересічних українців і театрально переймається їх зубожілістю. Президент Янукович під час поїздок у регіони «випадково» прохоплюється про низькі зарплати лікарів та вчителів, анонсує суттєве підвищення пенсій «мало не сьогодні». Усе це ми вже проходили: небачену передвиборчу щедрість у вигляді доплат–подачок до пенсії вже використовував як Прем’єр Віктор Янукович, лідер Партії регіонів, у 2004 році. Добре пам’ятається і тодішня парадоксальна ситуація, коли через бажання влади задобрити пенсіонерів перед виборами мінімальна пенсія ураз стала перевищувати мінімальну зарплату.

Цього разу бажання влади продемонструвати «атракціон небаченої щедрості» суттєво обмежують надто скромні спроможності державної казни. Експерти кажуть: аби докинути українцям сотню–другу гривень до зарплат і пенсій, уряд неодмінно має запустити «друкарський верстат». А тоді вгору полізуть і ціни на все. Зате чимало пенсіонерів на дешеву наживку може «клюнути».

Високі хвилі інформаційного цунамі, спричиненого арештом на початку листопада минулого року бійцями «Альфи» заступника начальника прикарпатського УБОЗу Сергія Гунди, невдовзі розбилися об ще одне сенсаційне повідомлення — високопоставлений міліціянт зник у невідомому для оперативників напрямку. Ще раніше п’ятами накивав його молодший напарник по «міліцейському ґешефту», 25–річний оперуповноважений УБОЗу (син впливового на Прикарпатті правоохоронного керівника). На згадку про себе вони залишили в історії вітчизняної міліції своєрідний компрометуючий рядок. «Вказані правоохоронці, — повідомила тоді прес–служба Івано–Франківської обласної прокуратури, — у співучасті ще з однією особою, зловживаючи службовим становищем, шляхом службової підробки заволоділи та реалізували речові докази по кримінальній справі на загальну суму близько одного мільйона гривень».

Нащадок запорозьких козаків, генерал Петро Григоренко у другій половині ХХ століття продовжував традиції Січі — по суті, першої демократичної республіки. «Це була людина висхідної дороги. Вважалося, що, коли дослужишся до генерала, академіка, матимеш голос. Тоді вже пильнували свої посади, боячись їх утратити. І це рідкісний випадок, коли генерал став в обороні громадянських прав, — розповідає «УМ» колишній радянський політв’язень Євген Сверстюк. — Звичайно, генерали на той час відвоювалися і просто собі жили. А цей — завідував кафедрою військової кібернетики у Військовій академії ім. Фрунзе в Москві, стежив за подіями у країні і не закінчив своєї війни у 1945 році. Навпаки, почав цікавитися: чому найбільш озброєна армія терпіла такі катастрофічні поразки. За такий інтерес його виключили з Компартії. Потім «зцілювали» у спеціалізованій психіатричній лікарні. Але він уже мав міжнародне визнання як людина чесного масштабного мислення і великої мужності».

Після психіатричної лікарні Григоренко знову піднімається. Він очолює Українську Гельсінську спілку. Радянське керівництво планувало позбавити генерала групи впливу, виславши за кордон. Однак він стає «послом» України у світовому співтоваристві. Публіцист Сергій Грабовський відзначає, що Григоренко пройшов складний шлях від різноманітних проектів удосконалення комуністичного ладу до усвідомлення злочинності самої ідеї комунізму та його різновидів — совєтського, китайського, кубинського.

Незважаючи на те, що цей день став ознакою високосних років лише з 1582 року, коли більшість Європи перейшла на григоріанське літочислення, українці, навіть ті, що були під Російською імперією (себто до 1918–го жили за «старим стилем»), вважали 29 лютого «нехорошим днем». За народними віруваннями, це був день Касіяна. Технічний прогрес широкими кроками прорвався в суспільне життя, пробурив наші мізки, струснувши з них мул прадавніх страхів. Але — о диво! — так і не зміг докорінно знищити забобони, які нашаровувалися в людині століттями.

«УМ» зібрала дані про те, чому «феноменальний» день не є незвичайним і що людство понавигадувало про 29 лютого.

Поки кінокритики й шанувальники «найважливішого з мистецтв», затамувавши подих, чекали, кому ж цього року дістанеться «Оскар», в інтернеті знавці моди вже активно обговорювали туалети, в яких зірки продефілювали червоною доріжкою. І, як це часто трапляється, дехто з тих, хто отримав від модних критиків «чорну мітку» за несмак, згодом піднявся на сцену по «золотого чоловічка».

Відвідувач забрався у вольєр, щоб погодувати тигра, і, треба визнати, це йому вдалося.

Місяць тому у столичному Палаці спорту «матч зірок» провела вітчизняна хокейна ліга, а минулої суботи — й баскетбольна суперліга. У попередніх «зіркових» зустрічах, які проводилися у форматі «українці проти іноземців», гору незмінно брали легіонери. Тож вітчизняні «гуллівери», якими цього разу керував Олег Юшкін, були сповнені бажання реваншуватися. Суперниками наших керував відомий багаторічною працею в Україні нинішній наставник «Будівельника» Звездан Мітрович. Чорногорський фахівець неабияк порадував місцеву публіку, прийшовши до Палацу спорту в українській вишиванці.

У той час, коли шість найкращих збірних Північної півкулі — Англія, Уельс, Ірландія, Шотландія, Франція та Італія — визначають найсильнішого в Старому світі, команди другого ешелону континенту в дивізіоні 1А ведуть боротьбу за Кубок європейський націй. КЄН — це двоколовий турнір, де, окрім переможця, визначається й невдаха, який за підсумками змагань вилітає в нижчий дивізіон — 1В. Відзначимо, що кожне коло КЄН має статус чемпіонату Європи.