Об’єднане командування аерокосмічної оборони Північної Америки (НОРАД) підбиває підсумки різдвяного періоду. Цього року його офіцери відповіли на рекордну кількість телефонних дзвінків від дітей з усього світу, яких цікавило, де на даний момент перебуває Санта Клаус і коли приблизно він відвідає їхню оселю. Як повідомляє прес–служба НОРАД, загалом із такими запитаннями зателефонувало 102 тисячі дітей із різних куточків планети. При цьому за повітряним пересуванням старенького всі зацікавлені могли стежити з допомогою систем НОРАД не лише в інтернеті, а й на екранах мобільних телефонів — цією можливістю скористалися мільйони користувачів.

До цього колеги знали 51–річного Сергія Алексеєва як врівноваженого, чемного і загалом адекватного чоловіка. З ним часто контактували, бо Сергій свого часу поперемінно працював у прес–службі декількох державних структур, потім спробував себе на викладацькій роботі з піар–технологій одного з сімферопольских вишів. Півтора року тому від раку померла його молода дружина, якій Сергій присвятив книгу «Я так люблю тебе», проте коштів на видавництво свого твору згорьований чоловік не знайшов.

«Стояти на місці! Карний розшук!» — із такої «психічної атаки» починала знайомство з земляками «бригада» з шістьох кременчужан віком від 32 до 40 років. До її складу входили двоє таксистів–приватників, які на своїх «Деу» та «Жигулях» возили несправжніх «оперів» на специфічні «завдання». Решта виконувала ролі бойовиків, точніше, грабіжників (троє з них уже мали «відсидки» саме за ці навички). Як і належить «розшуковцям», діяли вони в цивільному одязі. Задля «переконливості» тикали під ніс ошелешеному громадянину службове посвідчення, видане таким собі «Комітетом з боротьби з організованою злочинністю».

Обидві ініціативи — про відзначення 1950–ї річниці хрещення та поширення християнства на українських землях від апостола Андрія Первозванного, а також відзначення 1150–річчя заснування Київської митрополії та Хрещення Русі часів князя Аскольда — належать народному депутату, члену Комітету з питань культури і духовності Петру Ющенку.

Днями завершився пітчинг кінопроектів, який підсумував конкурс на отримання державного фінансування у 2012–2013 роках. Хоча й нині далеко не всі проекти, які виграли попереднє змагання на держпідтримку, отримали заявлені кошти, надії вітчизняних кінематографістів на цей конкурс виявилися досить високими.

25 літрів пива, чотири пляшки горілки, три — віскі, по пляшці самогонки, коньяку та карпатського бальзаму, — такі ставки в літературному «алкототалізаторі», що розігрувався в соціальних мережах минулого тижня, зробили читачі за перемогу романа Тараса Антиповича «Хронос» у конкурсі «Книга року Бі–Бі–Сі». «Роман Антиповича відкриває начебто нову нішу, нові можливості сучасної української літератури, він особливий, — коментує Михайло Бриних, письменник і літкритик. — Усі інші претенденти на «Книгу року Бі–Бі–Сі» — просто хороші тексти. І треба було відчути різницю між визначальним текстом і просто хорошим». Журі ж мало інакшу думку. Переможцем названо дитячий роман «Сині води» 74–річного одеського письменника Володимира Рутківського.

Окрім перелічених, до п’ятірки фіналістів потрапили «Подорож з Мамайотою» Артема Чапая, «Нариси бурси» Антона Санченка та «Бора» Галини Вдовиченко.

Рецензувати посмертний твір автора, який трагічно відійшов, під усіма зрозумілими оглядами важко. Та оскільки «Ефіопська Січ» Василя Кожелянка стала подією літературного сезону — не випадає сховатися навіть за коректною формулою «або добре, або нічого».

Березень, а також осінь наступного року, за східним календарем – року Чорного Дракона, будуть важкими для країни, пророкує голова Спілки астрологів України Олена Калантарова. Ми побачимо без прикрас плоди реформ і Євро–2012. «Велика небезпека, що захід не окупиться», — передбачає пані Калантарова.

Коли я була школяркою, а мій брат ще ходив до дитячого садочка, до нас щороку приходив справжній Дід Мороз! Ми декламували новорічні віршики, брат соромився і ховався за мамину спідницю. І, звісно, найбільше зацікавлення у нас викликав великий мішок, з якого дід витягував справжні дива — кульок мандаринів, шоколадні цукерки, светрик (яке розчарування) чи іграшку. Пізніше ми зрозумiли, що то до нас приходив перевдягнений дядя Коля, наш сусіда. А наш тато потім перевдягався у той же костюм і ходив вітати «дядьКолiних» дітей. Попри те, відчуття новорічної казки залишається зі мною дотепер.