Давно облюбовані українськими туристами єгипетські та туніські курорти нині порожніють: виявляється, не лише європейці, а й наші земляки стали менше їздити на відпочинок до неспокійних африканських країн. На туристичних інтернет–форумах українці та росіяни жваво обговорюють події на «революційних» курортах. «Хотіли на Новий рік полетіти в Шарм, — пише «форумчанка» Ніна, — але по телевізору показують заворушення в Єгипті. А знайомі повернулися звідти й кажуть: туристів практично немає, пляжем ходять військові...»

22 грудня, на День Злуки (який, за указом Президента Януковича, тепер є ще й Днем Свободи), в Києві після тривалої паузи відбудеться спільна акція опозиційних сил. Політологи кажуть, що в нинішньому стані українська опозиція просто не може не зібратися в цей день, не може уникнути декларацій про об’єднання зусиль. Інакше українці не зрозуміють таку опозицію. І справді, організатори недільної акції анонсували, що на мітингу буде підписано документ про єднання опозиції.

Минулого літа одне таке об’єднання вже постало — «Комітет опору диктатурі». Що буде тепер?

Учора о пів на першу ночі на самопливному Лівобережному колекторі поряд iз насосною станцією першого підйому стався провал розмірами 10 на 10 м та глибиною 8 м. Як повідомила «УМ» прес–служба ПАТ «АК «Київ­водоканал», стічні води переведено з Ново­дар­ниць­кого на Позняківський колектор.

Львів’янин Михайло Полуситок 24 роки пропрацював начальником теплового господарства Прикарпатського воєнного округу, тож про витрати газу знає добре. Відтак тривалий час намагався знайти спосіб економити «блакитне» паливо. І йому це вдалося! Винахідник сконструював пічку, яка дозволяє скоротити витрати газу вдвічі. Винахід запатентований, але його автор вже давно намагається «достукатися» до чиновників, аби впровадити пристрій. Не допомагає пробити чиновницьку стіну навіть статус винахідника СРСР, який Михайло Іванович отримав за свої винаходи у 1990 році.

Сьогодні перша зірка на нічному небі втретє з початку року збере українців за святковим столом на Водохресний Святвечір. А завтра, після урочистого молебню й традиційного в День Богоявлення Господнього освячення водойм, віруючі зануряться у воду, адже вважається, що таке купання очищає від гріхів і позбавляє хвороб. Не стануть цьогоріч винятком і українські політики. І хоча мода на купання, яка переважала серед сильної статі владного олімпу в часи президентства Віктора Ющенка, нині відійшла в минуле, пірнути в ополонку обіцяють не лише деякі колишні, а й чинні високопосадовці.

Зірки шоу–бізнесу повернулися з канікул і відкрили сезон нагороджень. Першою знаковою премією, яку вручали цього року, стала People’s Choice Awards 2012 — одна з найпрестижніших в індустрії розваг, адже присуджують її не якісь там академіки, а сам народ — глядачі, слухачі та інші споживачі «зіркової продукції».

Група американських вчених виявила в Папуа–Новій Гвінеї досі невідомий вид жаб — найменших у світі. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, доросла жабка виду, що отримав назву Paedophryne amauensis, завдовжки лише 7,7 мм. Помітити таку крихітку в природному середовищі дуже складно: жаби майстерно маскуються під мох та опале листя, а їхнє квакання нагадує радше комашиний писк. Жабка–мама відкладає лише дві ікринки.

На одному з будинків у центрі Сум урочисто відкрили меморіальну дошку Олександра Булатовича. Історичний пошук засвідчив: саме тут, на вулиці Воскресенській, він мешкав 1913 року. На дошці два його портрети: офіцера й ченця, — так художник Юрій Чорний спробував відтворити багатогранний образ Булатовича. Проте й двох портретів замало, аби віддзеркалити його життя. Бо якщо про когось кажуть «людина–легенда», то Булатович — ціла збірка легенд, кожної з яких комусь вистачило б для відзначення біографії.

Не здивуюся, коли багато хто з перехожих і сьогодні байдуже ковзне поглядом по увічненому імені. Нічого дивного: воно було забуте десятиліттями. Хоча колись петербурзька світська хроніка називала його «знаменитый Сашка». В Ефіопії його пам’ятають як героя і радника їхнього правителя Негуса Менеліка II. Він отримав срібну медаль від російського Географічного товариства як перший європеєць, який пересік із кінця в кінець Каффу, нині — провінцію Ефіопії, та другий європеєць, який виявив витік африканської ріки Омо. Він став вигнанцем із святого Афону й армійським священиком Першої світової, який піднімав солдатів у атаку. І все це — лише за 49 років, відведених йому небесами.

Сергій Параджанов — кінорежисер і художник, містифікатор і візіонер, оповідач, антиквар, геній. Письменнику Михайлу Коцюбинському з усіх екранізованих українських літераторів пощастило чи не найбільше — його «Тіні забутих предків», зрежисовані Параджановим, явили світу український міф, українську душу в чистому мистецькому вигляді. Час, коли в Києві карнавалив Параджанов, був для української культури плідним на творчість, злети, натхнення, на тлі його яскравого способу життя й інші митці фантазували і пнулися, включалися в гру і конкуренцію. Чар Сергія Йосиповича є і в його знімках, постановочних портретах — це театр одного актора в обрамленні барокових інсталяцій. Виставка «Параджанов. Дотик», яка відкрилася в Національному музеї імені Тараса Шевченка і триватиме до кінця січня, відкриває Параджанова, який не позує і не грає — вихопленого з життя, зупиненого за мить після слова і на півдорозі до жесту.