Дива не сталося. Як і прогнозувалося напередодні, Головою нової Верховної Ради обрали перевіреного «регіонала», першим заступником — представника КПУ, Прем’єром затвердили Миколу Азарова.

У середу парламент розійшовся після сьомої години вечора, змучений стартовим протистоянням. Учорашній день теж почався з бійок зі спробами захоплення трибуни. Масових сутичок у другий день роботи ВР було дві. Перша спалахнула, коли депутатка з «Батьківщини» Олександра Кужель виявила, що дехто з Партії регіонів голосує двома картками, і спробувала відняти одну з них. Опозиціонери спробували вплинути на президію, де головував «регіонал» Олександр Єфремов (до речі, переважно українською мовою), і ринулися в бік трибуни. Те саме зробили й «регіонали», яких помітно більше. Билися відчайдушно, а найбільше перепало сумчанину Олегові Медуниці, якого затиснули за трибуною Вадим Колеснiченко та бізнесмен Олександр Онищенко (той, що президент Федерації кінного спорту, олімпієць і світський лев). Члена «Батьківщини», який лежав на землі, жорстоко били ногами. Доступ побратимів до Олега був обмежений стіною політичних опонентів — далася взнаки розсадка, за якою «регіонали» мають перевагу в доступі до президії.

Цей закон Верховна Рада прийняла півроку тому, а набуває він чинності лише днями, 16 грудня. Закон жорстко звужує «простір свободи» курців і передбачає несмішні штрафи, наприклад, для закладів–порушників — від тисячі до десяти тисяч гривень. За задумом авторів документа (а в єдиному пориві на захист здоров’я нації об’єдналися представники всіх політсил «старої» Ради — і «головний медик» Партії регіонів Тетяна Бахтєєва, і депутат від НУНС Леся Оробець, і комуніст Євген Царьков та інші), шести місяців цілком достатньо, аби суспільство підготувалося до війни з курінням. Але, як з’ясувала «УМ», відповідальні «бійці» — а це насамперед заклади громадського харчування — не зовсім розуміють «букву закону». Невідомо, хто контролюватиме його дотримання. Чи вдасться розігнати дим над країною невиправних курців?

Увесь світ знає про подвиг чорнобильських пожежників, які з перших хвилин катастрофи вступили у двобій iз вогнем. Вони були на четвертому блоці до п’ятої–шостої години ранку і не дали полум’ю перекинутися на інші блоки. Шестеро з пожежників загинули... Атомники — працівники Чорнобильської АЕС — залишалися на зруйнованому блоці до вечора! З них загинули двадцятеро.

Одним із тих атомників був Олексій Бреус — колишній оператор четвертого блока ЧАЕС, а тепер — художник, один iз лідерів української арт–групи «Стронцій–90». Бреус був всередині зруйнованого ядерного блока вже о сьомій годині ранку — через шість годин після вибуху. Ввечері того ж дня саме він востаннє натиснув кнопку на пульті управління четвертого блока і останнім з операторів залишив тоді ще «живий» пульт. Фінальна кнопка, яку натиснув Бреус, підтвердила: остання надія — єдиний вцілілий насос — не включився! Ця мить фактично завершила відчайдушне і жорстоке протистояння атомників аварійній ситуації і ознаменувала початок другого етапу катастрофи — ліквідації її наслідків. Сьогодні, в День ліквідатора, Олексій Бреус згадує події, які розділили життя України на «до» і «після» Чорнобильської катастрофи.

Одним із учасників цьогорічного ХІІ Міжнародного фестивалю оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької був диригент Андрій Юркевич, який заслужив бурхливі овації вщерть заповненого залу Львівської опери після блискуче проведеного «Балу–Маскараду» Д. Верді.

— Серед усіх опер, якими довелося диригувати, «Бал–Маскарад» мені найбільше до душі, — сказав на початку нашої розмови Андрій Юркевич. — Адже Річард, її головний герой, — це діяч, якого зараз, мабуть, нам дуже бракує. Це людина, яка любить своїх підопічних, свій народ, прагне бути справедливим володарем. Мало того, він наділений такими якостями, які я дуже поважаю: це, передусім, порядність, чесність. Він закохався у дружину свого найближчого друга; відомо: справжнє кохання — це хвороба, яку нелегко здолати, але у вирішальний момент, навіть знаючи, що кохання взаємне, він «наступає на горло власній пісні». Його рішення тверде — відправити друга з дружиною в іншу країну, подалі від спокуси, а головне — для того, щоб не вчинити зла. Навіть поступаючись власним коханням. На жаль, друг про це рішення дізнається запізно — після того, як Річард гине від його руки... Такі глибокі емоції по–справжньому хвилюють; диригувати цією оперою мені особливо приємно, і я дуже радий, що був запрошений саме для цього на оперний фестиваль до Львова, де починав свій диригентський шлях.

Два місяці тому, коли Олег Блохін вирішив змінити збірну України на київське «Динамо», новий президент Федерації футболу Анатолій Коньков заявив, що обирати нового очільника для національної команди будуть неквапливо, а перш ніж прийняти остаточне рішення, планують почути думки всіх зацікавлених сторін — тренерів, гравців, уболівальників. Процес, який закрутився навколо тренерського крісла в головній збірній країни, справді нагадує формат громадського обговорення. Федерація, періодично підкидаючи футбольній спільності свої ідеї, тестує «рейтинг народної довіри» до кандидатів. Для чого це потрібно — не зрозуміло. Можливо, для створення такої собі «колективної відповідальності» за рішення. Хай там як, а процес всенародних оглядин кандидатів виглядає подекуди навіть цікавіше, ніж пересічний футбольний матч в Україні.

Як офіційно заявляє Кіровоградська єпархія УПЦ Київського патріархату, цими днями стався безпрецедентний випадок. Обласна державна адміністрація своїм розпорядженням перевела релігійну громаду в іншу юрисдикцію без відома самої громади, її настоятеля та правлячого архієрея. «УМ» дізналася, що всі маніпуляції відбулися навколо багатостраждальної парафії Рівноапостольного князя Володимира УПЦ КП в смт. Новоархангельськ. Тепер вона, сама цього не знаючи та не бажаючи, за рішенням місцевих чиновників опинилася в Московському патріархаті. Про це стало відомо з розпорядження №729­р голови Кіровоградської ОДА Ларіна С. М. від 30 листопада 2012 року.

Протилежні оціночні судження щоразу викликають три творіння місцевих скульпторів. А все почалося зі скандального монументу героям­десантниками на набережній Керчі, про що писала «УМ». До самої ідеї возвеличити воїнський подвиг періоду Другої світової жодних претензій немає. А от до художнього втілення коштом міського бюджету — питань чимало.

От і позаду нинішній відпочинковий сезон на сонячному півострові, хоча у деяких місцевих санаторіях він і досі триває. Про безперебійне завантаження, на що здатні, зрозуміло, лише найпотужніші й відомі оздоровниці, тільки мріють у республіканському міністерстві курортів і туризму. Утім не тільки мріють та аналізують тенденції, а й намагаються навести лад і зробити поступ уперед у цій важливій для Криму царині. Як саме — про це міністр Олександр Лієв спочатку розлого розповів депутатам на останньому пленарному засіданні ВР Криму, а згодом і на тематичній прес­конференції медійникам.

Іноді життя через одноманіття дій і вчинків здається дуже нудним. «Ось у артистів (шоуменів, політиків, журналістів) воно цікаве й насичене, не те що моє», — думаємо ми. Парадокс у тому, що й письменники, й художники, й актори, і зірки естради — всі втомлюються від ВЛАСНОГО звичного будення. І розумієш: ким би ти не був, час від часу потрібно вириватися з тенет убезпеченої реальності — міняти картинку. Звільняти себе від звичної рутини. Вдихати повітря свободи дій і творчості. Пізнавати нове. Так i вони, рядові калуські вчителі, знайшли справу для душі — міжнародну проектну діяльність, яка базується на міжкультурній співпраці молоді, — бо активували не лише власне «я», а й своїх вихованців. Знайшли однодумців на Кіпрі, Мальті, у Франції, Румунії, Словенії, Польщі, Німеччині... Взаємини з учителями й учнями з вищезгаданих країн не обмежилися спілкуванням у віртуальному світі, а завдяки підтримці вітчизняних і закордонних громадських організацій переросли у теплі незабутні зустрічі.