Коли зникають кордони

13.12.2012
Коли зникають кордони

Гостi з Кiпру вчаться розписувати українськi писанки.

Іноді життя через одноманіття дій і вчинків здається дуже нудним. «Ось у артистів (шоуменів, політиків, журналістів) воно цікаве й насичене, не те що моє», — думаємо ми. Парадокс у тому, що й письменники, й художники, й актори, і зірки естради — всі втомлюються від ВЛАСНОГО звичного будення. І розумієш: ким би ти не був, час від часу потрібно вириватися з тенет убезпеченої реальності — міняти картинку. Звільняти себе від звичної рутини. Вдихати повітря свободи дій і творчості. Пізнавати нове. Так i вони, рядові калуські вчителі, знайшли справу для душі — міжнародну проектну діяльність, яка базується на міжкультурній співпраці молоді, — бо активували не лише власне «я», а й своїх вихованців. Знайшли однодумців на Кіпрі, Мальті, у Франції, Румунії, Словенії, Польщі, Німеччині... Взаємини з учителями й учнями з вищезгаданих країн не обмежилися спілкуванням у віртуальному світі, а завдяки підтримці вітчизняних і закордонних громадських організацій переросли у теплі незабутні зустрічі.

 

Слідами емігрантів

«Спочатку було бажання змінити будні. А вже згодом унаслідок цього прагнення народилися цікаві міжнародні проекти, — розповідає вчитель української мови та літератури Калуської гімназії Віталій Півторак. — Так, під час проектів «Слідами національних зірниць» (спільно з Карл–Орфською гімназією з Німеччини) та «Знайти і не згубити» (спільно з об’єднанням загальноосвітніх шкіл № 3 ім. Броніслава Малиновського Польщі) школярі нашої гімназії збирали матеріали про визначних краян–емігрантів, які свого часу з різних причин покинули Україну, зокрема, Степана Бандери, Олеся Бабія, Василя Новицького».

Завдяки міжнародним проектам калуські гімназисти вже побували в Німеччині та Польщі. Зокрема, незабутньою була подорож до Мюнхена в рамках проекту «ТриМ — хет–трик для Європи». Його родзинка — турніри з вуличного футболу. Але основний задум — безпосереднє пізнання іноземних друзів і стилю їхнього життя не лише за допомогою гри в м’яча, а й через пошук на своїй батьківщині слідів мігрантів із країн, що беруть участь у турнірі. «У Німеччині я зрозумів: мами — усюди мами, ділиться враженнями гімназист Андрій Вишинський. — Коли на футбольному полі в Карл–Орфській гімназії мені спазмувало ногу, мама мого німецького друга, як і моя, дуже хвилювалася: пояснювала лікарям про те, що саме зі мною трапилося. А ще «захищала» українським прапором, з яким уболівала за нашу команду, від палючого сонця». «Пригадую, як матері німецьких дітей запропонували нам випрати спортивну форму, а наступного дня без проблем передали перед наступним турніром», — додає гімназист Євген Герасимчук.

«Було цікаво спостерігати, як калуські гімназисти поступово набували досвіду спільного побутування з однолітками–іноземцями під час прибирання, миття посуду, сервірування столів тощо, як самотужки долали бар’єр відчуженості за допомогою знання англійської мови, міміки та жестів», — згадує учителька англійської мови Лілія Терешків. Незабутніми були зустрічі із земляками–українцями, котрі свого часу осіли в закордонні, — з невісткою Степана Бандери Іванкою Куцан–Бандерою; режисером, викладачем із Калуша Олегом Сенівим та його родиною; франківчанкою Оленою Юст, директором суботньої української школи в Мюнхені та іншими.

Наша «чічка» й кіпрський «чічік»

Довелося й українцям приймати в себе гостей. Так, під час Міжнародної літньої школи «Орлиний дух Карпат: англомовний скринінг» до одного з відпочинкових комплексів Верховини завітали гості з Середземномор’я — Бекіпрейського ліцею (м. Айскеле, Північний Кіпр) та школи для хлопців коледжу святого Бенедикта (м. Кіркоп, Мальта). Окрім школярів iз Калуша, в цьому проекті взяли участь учні столичної гімназії № 191 ім. П. Г. Тичини, Рівненської школи № 15 та Ліцею для обдарованих дітей із сільської місцевості (м. Херсон), де поглиблено вивчають іноземні мови.

Це була чудова нагода не тільки поглибити свої знання з іноземної, а й ознайомитися з історією, культурою, кухнею та звичаями інших народів. Удень на школярів чекали міні–лекції, презентації, колективна чи групова творча праця, майстер–класи, тренінги. І, звичайно, — заняття–мандрівки: в Коломию в Музей писанки; в Криворівню, де любили відпочивати Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський; у Космач — столицю Космацької гуцульської республіки в 1942—1945 роках, де останні вогнища збройного опору існували аж до 1952 року, потім космачани зберігали свою самобутність уже не з допомогою гвинтівок і скорострілів, а з допомогою писачка і голки. Проїжджали й через Мельничукові Уторопи, Чорноволові Шешори, які ще 1965 року захистили його від арешту кадебістів: на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку шешоряни стали живою стіною за правдолюбця. Писали свої писанки під час майстер–класу із гімназійним учителем–майстринею Наталією Забрицькою. А вечорами школярі збиралися за спільною ватрою, біля якої лунали «Червона рута», «Я піду в далекі гори», а також кіпрські та мальтійські пісні. І, звичайно, всім смакували страви національної української кухні — мариноване, печене, смажене сало, вареники, пампухи, — та північнокіпріотської (турецької) — чічікдолмаси (начинений цвіт кабачків). До речі, з’ясувалося, що гуцульська «чічка» й північнокіпріотська «чічік» мають однаковісіньке лексичне значення — «квітка».

Зарубіжні гості поїхали з України з калейдоскопом вражень, життя в Карпатах їх приємно здивувало, наснажило: «я перебував не серед бутафорних декорацій гір, а у справжніх. Сподіваюся, що ми ще не раз матимемо можливість відчути це»; «ми мали можливість дізнатися про країни, культури, харчування, звичаї, традиції»; «наш досвід в Україні — неповторний»...

Наразі в гімназії чекають результатів конкурсу, на який подано міжнародний проект «Карпатія = МИ», створений спільно з румунською школою імені Василя Лучану з містечка Кареї. Якщо він виборе фінансування, то калушани продовжать знайомити своїх румунських сусідів з українською культурою та, відповідно, самі глибше пізнаватимуть інші народи.

Оксана ПІВТОРАК

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>