У Хмельницькому впав чи не останній бастіон місцевої влади. За найменшої нагоди тамтешні керівники не забували нагадувати, що ціна хлібобулочних виробів у регіоні одна з найнижчих в Україні. Тепер цей козир з чиновницьких рук сувора дійсність вибила.

Не знаю, як люди жили без чiпсів десять років тому, але сьогодні непросто уявити споживчий кошик українця, насамперед — мiського, без хрумких картопляних пластівців. Любителі похрумтіти можуть бути втішені: на наступний рік виробники «модного» продукту обіцяють випустити на тисячу тонн чiпсів більше, ніж цьогоріч, розширивши виробництво до шести тисяч тонн.

Четвергові законотворчі потуги парламентаріїв можуть добити багатостраждальне українське село так, що воно втратить не лише шанси, а й надію колись піднятися з колін. Попри численні обіцянки утриматися й не обкладати аграрїів підвищеними податковими зобов'язаннями на 2004-й, у підтриманому проекті бюжету прослідковуються протилежні наміри.

«Це — Олексій. Його сорочка випрана дорогим порошком. А це — Петро, чия сорочка випрана нашим, якісним. Ви відчуваєте різницю?». Це риторичне запитання щодня ставить нам відома реклама. «Не бачу ніякої різниці!» — щиро дивується дружина одного з них. А от кому не можна позаздрити, так це жінкам наших героїв, бо прати сорочки доводиться щодня: Олексій та Петро працюють на землі. У їхній роботі, як і в сорочках, на перший погляд, немає ніякої різниці — обоє виросли в селі, обоє займаються сільгоспвиробництвом, обоє орендують в односельців паї, обоє отримують прибуток і однаково люблять свою роботу. Проте насправді відмінності між чоловіками чималі, адже Олексій Чередниченко — фермер із Донеччини, а полтавець Петро Дмитрович Неварикаша — голова агрофірми «Наталка-полтавка».
З'ясувати особливості роботи і способу мислення директора агрофірми (екс-голови колгоспу) і фермера-приватника вирішила Міжнародна фінансова корпорація, провівши дослідження «Розвиток аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні». На які культури роблять ставки нинішні сільські керівники, як і кому продають вирощене, де шукають спеціалістів, наскільки обізнані з аграрним законодавством, — ці та інші запитання фахівці МФК поставили не лише Чередниченку та Неварикаші, а й ще 400 їхнім колегам як із західних, так і зі східних областей України. І виявилося: те, чого не вміє Олексій, уміє Петро Дмитрович, а там, де Петро Дмитрович отримує збитки, Олексій пожинає прибутки. Словом, дослідження цілком об'єктивно відповіло, яка форма господарювання на селі най-найкраща, — ніяка.

І у Криму, виявляється, цілком можливий варіант заможної Європи, де на «будовах капіталізму» найменш оплачувана робота дістається закордонним нелегалам. У даному випадку в ролі непоступливих і жадібних роботодавців виступають доморощені сільські багатії. На полях приватного сільськогосподарського підприємства у степовому Красногвардійському районі три місяці поспіль трудились 18 нелегалів із Молдови — корчували пеньки, рили ями під виноград, встановлювали шпалеру. Виснажливу працю молдаван керівництво підприємства оцінило всього у 200 гривень на «брата», пообіцявши розрахуватися наприкінці сезону.

Конкурси краси — зовсім не прерогатива жінок. Наприклад, на Закарпатті в селі Олешник днями пройшов перший в Україні конкурс серед корів. «Міс «Закарпатська бурівка-2003» стала корівка Леся господаря Василя Данковича, яка влітку щодоби давала по 30 літрів молока.

Оце, скільки не чую аграрні виступи нашого шанованого Прем'єр-міністра Віктора Януковича, завжди хочеться потиснути мужню руку людині, яка пише такі щирі і правдиві слова. Шкода, що звертається до селян «тихий» чи то пак «великий дон» нечасто. А то жилося б нам і краще, і веселіше. Якщо не від самого хорошого життя, то від душевних прем'єрських слів, просякнутих опікою про долю селянина. Ви, часом, не були на суботньому з'їзді Аграрної партії? А дарма — без сліз на очах слухати аграрний звіт і плани Віктора Федоровича було неможливо.

Найближчим часом пенсіонери, ветерани війни та інваліди — власники земельних паїв — матимуть змогу безкоштовно отримати державні акти на право володіння землею. Це передбачає проект «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру», гроші на який надає Світовий банк.

Західна Україна зараз більше відома як центр туризму та як регіон-донор дешевої робочої сили для Західної Європи, ніж розвинений сільськогосподарський край. Хоча колись на цих мальовничих Карпатських горах були свої здобутки і в тваринництві, і в птахівництві, і в овочівництві. Принаймні Городенківський район Івано-Франківської області, де нещодавно національна акціонерна компанія «Украгролізинг» провела семінар-нараду «Перспективи розвитку фінансового лізингу і ринку технічних послуг у західному регіоні України», років із п'ятнадцять тому був передовим в області, вважався районом високої культури землеробства.

Так звана земельна реформа Кучми, як і будь-яка спонтанна «реформа згори», селян землею реально не наділила, а великі латифундії, що утворилися на місці колишніх кол- і радгоспів, великої користі не принесли ні землеробам, ні народу України загалом. Зате породили купу додаткових проблем.
Державне управління екології та природних ресурсів у Луганській області висловило занепокоєння станом справ «у сфері поводження з непридатними та забороненими хімічними засобами захисту рослин». Ситуацію журналістам коментував заступник начальника Управління Євген Решетняков. Ні, він жодного поганого слова не сказав про аграрну реформу, однак не міг не зазначити, що після того, як колишні колгоспи перетворилися на приватні товариства із дуже обмеженою відповідальністю, склади з сільськогосподарською хімією якось миттєво стали нічиїми. Не всі, звичайно, а ті, головним чином, де знаходилися саме заборонені отрутохімікати — на них господаря чомусь не знайшлося. А що в нас відбувається з майном, за яким немає хазяйського нагляду, можна не пояснювати.