Особливою гордістю голови Луганської облдержадміністрації Олександра Єфремова сьогодні є той непересічний факт, що «в поточному році Луганська область стала другою в Україні після Автономної Республіки Крим з валового збирання зерна озимої пшениці і першою серед областей степової зони зі збирання зернових культур». Про це офіційно повідомила обласна прес-служба. Відомо навіть, скільки саме зібрано збіжжя — близько 560 тисяч тонн, однак чомусь ніхто не згадує, що це менше половини від широко розрекламованого торік плану. Усе зрозуміло: негода є негода. Однак досягнення (утім доволі скромненькі) двох попередніх років керманичі області чомусь приписували собі, мудрим, і зі сприятливою погодою славою не ділилися.

Квасилівський завод ВАТ «Рівнесільмаш» сьогодні належить до тих віртуальних підприємств, які нібито і є, але насправді їх уже немає. Тобто є ті, хто підписує різноманітну звітність, але немає самого виробництва, бо обладнання давно вже демонтоване й розпродане, та й робітників, тих, які ще залишилися, можна порахувати на пальцях. Зрозуміло, що в таких умовах підприємство здатне випускати тільки фантоми — те, чого насправді не існує та й існувати не може. Як-от комбайни, придумані рівненським нардепом Павлом Сулковським. Та навіть якби нині на завод привезли креслення отих примарних агрегатів і сказали, що виробляйте, нічого путнього не вийшло б. Бо виробничі приміщення заводу, який десятками років перебував у передових і навіть мав у застійні часи перехідний червоний прапор Ради Міністрів та ЦК КПРС, нині найбільше схожий на пустку Чорнобильської зони, — хіба що анкерні болти, що стирчать iз підлоги цехів, нагадують про колишню велич виробництва.

На Черкащині одним Героєм стало більше: днями в області з присвоєнням цього звання вітали Миколу Васильченка, директора СТОВ «Агрофірма «Маяк». Це господарство розташоване у селі Піщаному Золотоніського району, неподалік від траси, тому все начальство, яке курсує із столиці до Черкас і прагне на власні очі побачити, як живе провінція незалежної України, нерідко завозять саме до Васильченка. Не для того, аби показати «потьомкінську дєрєвню», а щоб погостювати у справжнього господаря.

Коли на Полтавщині згадують Войскобійники, то згадують і комунізм. Шишаччина славиться керівниками, які вміють дати лад і людям, і землі. Але у СТОВ «Войскобійники» голова (або по-новому директор) — інакший, ніж у тих же Михайликах, Куйбишеві чи Гоголеві. Не випадково на території саме його господарства фіксують найвищий у районі рівень народжуваності, а люди — спеціалісти і не тільки — купують найбільше машин. Феномен відносного благополуччя Валерій Капленко, ще молодий і фантастично енергійний керівник СТОВ, пояснює дуже просто. Він — один із п'яти «диваків» в Україні, які реформували КСП особливим чином, всупереч рекомендаціям із Києва. Замість того, щоб подрібнити колишній колгосп між пайовиками чи організувати «під себе» ПП, голова його зберіг, запропонувавши усім 720 екс-колгоспникам стати рівноправними засновниками сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю.

Для обігріву боліт на Чернігівщині з державного бюджету України виділено 1 мільйон 800 тисяч гривень. Причому цей фантастичний проект підтримали на найвищому рівні — у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів. Щоправда, офіційна мета, на яку передбачили цю суму, начебто благородна — стільки коштує опалювальна котельня, яку зараз будують у селищі Замглай Городнянського району, що на Чернігівщині. Тим часом 2 тисячі мешканців селища вже два місяці живуть без опалення. Щоб не замерзнути, вони змушені будувати пічки на п'ятому поверсі висотних будинків та рубати на дрова навколишні ліси.

Виявляється, на селі таки є найкращі роботодавці. За підсумками минулого року, до таких належало агропiдприємство «Львівське», що в Пустомитівському районі на Львівщинi, яке потрапило до переможців конкурсу «Кращий роботодавець року» у номінації фірм, які мають від 101 до 500 працівників. Оскільки Львівській області на тлі центрально-східної України цього року з погодою пощастило, то й нині у агропідприємстві справи складаються непогано. У «Львівському» обробляють 3230 гектарів орної землі, а це понад 2100 пайовиків, з якими не просто укладено відповідні угоди, а й розпочато розрахунок ще в серпні. Та й кількість робочих місць зростає — сьогодні тут працюють понад тисячу осіб. Тож очевидно, що братиме господарство участь і в цьогорічному конкурсі, який традиційно проводить Український союз промисловців та підприємців за ініціативою Міністерства праці та соціальної політики України. Бо знову має серйозні шанси на перемогу.

Кажуть, ніби злочинця завжди тягне на місце скоєного. Не вельми проймався достовірністю такого твердження тандем злодіїв у одному з сіл Михайлівського району. Однак не минуло і доби після крадіжки, як вони подалися у зворотньому напрямку. Та ще й із краденим!..

Родючими полтавськими чорноземами в колишній Російській імперії наділяли своїх фаворитів царі й цариці. Один із сільських голів Пирятинського району до когорти коронованих осіб, звісно, не належить. Але на звання місцевого князька все ж, здається, претендує. Бо ж саме він перебрав на себе сумнівні повноваження жалувати, так би мовити, з барського плеча земельні наділи тим, хто не має на них ніякісінького права...

У найбільшої української компанії «Волиньхолдинг», що спеціалізується на виробництві продуктів харчування, з'явився новий власник. Минулого тижня «розкручене» західноукраїнське підприємство викупила всесвітньо відома корпорація «Нестле», яка ще раніше придбала львівську кондитерську фабрику «Світоч». «Волиньхолдинг» українським споживачам більше відомий як виробник майонезів і соусів «Торчин продукт». «Мене вразило те, скільки українці їдять майонезу. В Європі ним приправляють лише салати, українці ж споживають майонез до шашлика, з супом і просто так — із хлібом», — пояснював журналістам свій український вибір Лео Венсел, директор компанії «Нестле Україна». Втім є у швейцарців і вагоміші аргументи для співпраці з волинянами. Дослідивши зростання попиту на майонезну продукцію, експерти встановили, що у Східній Європі її більше купують у холодну пору року, тоді як на Заході вона популярніша влітку. Отже, Україну обрали як ідеальне місце для виробництва «заправок» у період західноєвропейського «міжсезоння».

На вулиці Набережній у Самгородку Смілянського району, що на Черкащині, мешкає більше 120 чоловік. І це єдина вулиця у селі, яка залишилася незаасфальтованою ще з радянських часів. Тоді не встигли, а сьогодні до цього нікому немає діла. Хоча свого часу в колгоспі імені Шевченка збиралися газифікувати житлові будинки, й газопровід планували вести з сусідньої Макіївки саме через Набережну. Якби так сталося, у людей був би і газ, і асфальт.