36,9 відсотка громадян України готові жити в «ліберальній імперії», про яку заявив відомий російський політик Анатолій Чубайс, 3 відсотки — рішуче проти. Решта опитаних не визначилися. Такі результати соціологічного опитування, проведені Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України.

Тут щонайбільше слухають українську музику, потерпають від безробіття і п'ють майже по-нашому. Тут, певно, з шаленою швидкістю розійшовся б Русланин диск «Дикі танці». Це не Україна. Це містечко Міжлабірці у Східній Словаччині, де живуть одні українці-русини.

22 листопада, якраз до сумних роковин, побачить світ художня марка, ця, яку ви бачите на світлині внизу. Дизайном цього варіанта марки опікувався Кость Лавро — художник, знаний у нас здебільшого завдяки талановитим ілюстраціям до казок, виданих Малковичевою «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ». Марка вийде «класичним» тиражем — 100 тисяч екземплярів.

Удруге у нашій новітній історії до Азова і його узбережжя прикута увага і всієї України, і світової спільноти. Перший раз — це було рівно 15 років тому — місцевим екологам і природозахисникам вдалося збурити земляків і владу, аби сказати «ні» Кримській АЕС на мисі Казантип, що на Керченському півострові. Союзний центр, ще не оговтавшись від Чорнобильської катастрофи, погодився заморозити стратегічний об'єкт, хоча він був готовий майже на 85 відсотків. На тій переможній «зеленій» хвилі й народилась Кримська асоціація «Екологія і світ». Наразі її незмінний керівник Віктор Тарасенко, професор, доктор геолого-мінералогічних наук, затребуваний ще одним безглуздим викликом часу — дамбовим «форсажем» наших сусідів по той бік Керченської протоки. Віктор Сергійович — координатор створеної за рішенням уряду спільної російсько-української екологічної комісії. Вона, як відомо, має дати обгрунтований висновок щодо комплексу ризиків для протоки, загалом для Азово-Чорноморського басейну у зв'язку із загатою, яку кубанці насипали майже до острова Тузла. Часу в комісії вкрай мало: за місяць вона мусить дати свій «вердикт», але досі жодного разу не збиралася, хіба що під час поїздки кримчан до Краснодара члени комісії вперше побачили одне одного.

Після завершення чергового раунду українсько-російських переговорів навколо Тузли, які проходили минулого тижня під орудою заступників міністрів закордонних справ України — Олександра Моцика та Росії — Віктора Калюжного, керівник зовнішньополітичного відомства нашої держави Костянтин Грищенко заявив, що Київ розглядатиме питання ратифікації угод щодо ЄЕП лише після залагодження проблем у Керченській протоці.

Поступово західний кордон України стає візовим. Після Словаччини, яка першою наважилася на такий крок, 1 жовтня візовий режим запровадила Польща. З 1 листопада це зробила Угорщина. Останьою безвізовою країною залишається Румунія, але навряд чи це надовго. Що це дасть — змогли на власні очі побачити журналісти з України, Білорусі та Польщі, які протягом тижня вивчали ситуацію на польсько-українському кордоні.

Міністр у справах національної політики Росії Володимир Зорін оголосив перші результати загального перепису населення, який відбувся у жовтні минулого року. В країні мешкають 142,5 млн. осіб — представники 160 народів і народностей, які розмовляють 120 мовами. У Росії мешкають 23 народи чисельністю більше 400 тисяч, з яких сім — чисельністю більше мільйона осіб. Це росіяни — 116 млн., татари — 5,5 млн., українці — 2,9 млн., башкири — 1,7 млн., чуваші — 1,6 млн., чеченці — 1,3 млн. та вірмени — 1,1 млн. Дивує мала кількість громадян Росії, які визнають себе українцями. За різними оцінками фахівців, у Росії мешкають від 6 до 10 млн. етнічних українців. Схоже, що асиміляція відбувається такими швидкими темпами, що до росіян відносять себе не лише українські емігранти другого та третього поколінь, а й представники першого покоління еміграції. Цiкаво, що 1,5 млн. мешканців Росії узагалі не знають своєї національності.

Родина з типовим закарпатським прізвищем Райчинець серед українців у Чехії — одна з найвідоміших. Тривалий час громаду наших земляків у цій країні очолювала нині покійна Лідія Райчинець. Після її смерті позаминулого року «Українську ініціативу» в Чеській Республіці очолив її чоловік Віктор, який символічного 1968 року виїхав у Прагу з села Грабівниця на закарпатській Воловеччині. Пан Віктор сам каже, що українська справа у цій країні — за молодими й ініціативними. Саме таким є його син Богдан, який був делегатом Форуму українців, що відбувався у серпні в Києві. Студент україністики Карлового університету, редактор часопису для українців «Пороги» Богдан Райчинець у розмові з «УМ» вкотре порушив проблему українців у Чехії — як етнічних, так і новоприбулих.

У четвер минулого тижня приватний литовський телеканал LNK повідомив, що президент Литви Роландас Паксас та його радник у справах національної безпеки Рямігіюс Ачас згадуються в таємному звіті про зв'язки правлячої верхівки з міжнародними злочинними угрупованнями. Звіт цей Департамент державної безпеки країни передав голові сейму Артурасу Паулаускасу та головам депутатських фракцій. Звіт тоді ще не був оприлюднений. Наступного дня президент Паксас відреагував на телеповідомлення різкими словами: «Я категорично відкидаю ці інсинуації. Я відмежовуюся від усіх теперішніх спроб пов'язати мене зі злочинним світом». Президент вважає, що те, що його не поінформували про факт передачі звіту до парламенту, можна назвати змовою проти нього. Того ж дня Паксас скликав надзвичайне засідання Ради безпеки, на якому звернувся до командуючого армією Йонаса Кронкайтіса з вимогою «забезпечити невтручання збройних сил у політичний скандал, що розвивається». А голова Сейму Паулаускас повідомив по національному радіо, що скликає в понеділок увечері надзвичайне засідання парламенту, на якому буде створено спеціальну комісію, яка займеться розслідуванням можливих зловживань оточення президента країни, та буде визначено, чи розпочинати процес імпічменту.

За внутріполітичними подіями непоміченою залишилася новина, що надійшла з північного кордону: скориставшись українськими проблемами, українсько-російською невизначеністю щодо морського кордону, конфлiктом навколо Тузли, Білорусь заявила, що демаркацію міждержавного кордону жадає вирішувати тільки в комплексі з «вирішенням фінансових проблем у торговельно-економічних відносинах».