Полтавський краєзнавець, автор сайта «Історія Полтави» Борис Тристанов завершив роботу над словником до бурлескно-травестійної поеми Івана Котляревського «Енеїда», яка стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Витратив на це, за його словами, три місяці.

Кожне місто має свої візитнi картки. Однією зі столичних є знаменитий книжковий ринок біля метро «Почайна», яка до декомунізації була «Петрівка». Літературу там кожен може знайти, без перебільшення, на будь-який смак.

Інтервал, антракт, перерва, пауза... Терміни цього синонімічного ряду мають, звичайно, однакове значення, але не позбавлені вони і певних відтінків, які зумовлюють місце та спосіб їх застосування.

У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям.

Декілька років тому спадкоємці Бориса Віана звернулися до Фредеріка Беґбеде з пропозицією написати передмову до чергового перевидання роману «Шумовиння днів». Свій есей пан Беґбеде завершив метафізичною оцінкою цього твору: «Відчиняє двері до нового виміру, де земне щастя існує, навіть якщо його нем

Спалах імені Тамара Горіха Зерня — мов комета, хвіст котрої породжує неймовірні припущення. Роман «Доця», підписаний псевдом, виявився настільки несподіваним на тлі усіх дотеперішніх рефлексій на війну, що мимоволі зринали конспірологічні запитання: що це? хто? звідки? як?

У кожній школі, що є пунктом тестування, сформовані чіткі маршрути заходу учнів до аудиторій. На вході висітимуть розроблені графіки.

Більшого письменницького незадоволення собою, ніж демонструє Василь Шкляр від книжки до книжки, годі пригадати у портфоліо будь-якого іншого сучасного прозаїка. Щоразу амплітуда його експериментів виходить за межі сподіваних форм.

Великі митці сприймаються лиш тоді великими, коли потрапляють у народну творчість. «Коллектив надо спаивать!» — любив, кажуть, повторювати Максим Тадейович Рильський, коли в керованому ним Інституті фольклору збирався колектив на яку-небудь вечірку.

Дійсно, вони були одними з перших у часи «совєтской власті» українцями у Донецьку. У тому Донецьку, точніше Донбасі, який Олесь Гончар радив віддати Росії: «Хай вона ним подавиться». Цей факт підтвердив недавно письменник Василь Шкляр. Сучасний Донбас — це «порожній горіх» або ж «вичавлений лимон»,