Самоуправством на селі сьогодні нікого не здивуєш. Електрострум, підведений до погреба з консервацією, злий пес, здатний загризти кожного перехожого, і сокира за дверима як фактор самозахисту — речі звичні. Бо люди знають: сам себе не захистиш — то ніхто не захистить. Райвідділи міліції, яким із бюджету платять за спокій і безпеку населення, нарікають на брак коштів і дільничних. Але чомусь усе частіше стаються такі випадки, коли якраз правоохоронці, користуючись своєю владою і силою, стають призвідниками серйозних бійок та конфліктів. Наприклад, староноворічні «забавляння» дільничного на Рівненщині вражають своєю жорстокістю, а владі хоч би хни.

Солодкі корені та молоко — найбільш ходовий товар, на якому бізнесмени-шулери традиційно «кидають» довірливих українських селян. Щоправда, останнім часом злодійкуватих заготівельників молока потіснили порядні конкуренти, та й можливості продати цю продукцію значно ширші, ніж прилаштувати буряки. На Івано-Франківщині їх вирощують у багатьох індивідуальних господарствах на площах від кількох соток до кількох гектарів, але ринки збуту буряків в області обмежені двома переробними підприємствами — в Городенківському та Галицькому районах. Отже, або вези сировину туди, або переробляй удома на самогон.

Щоправда, специфічної. Виявили її підпільно у цеху з виробництва горілки на одній із закинутих молочнотоварних ферм Новомиколаївського району на Запоріжжі. Коровами, ясна річ, тут уже й не пахло — доярки забули дорогу до напівзруйнованого приміщення. Проклали її технологи дещо іншого профілю. Подейкують, не без допомоги «орендодавця», екс-керівника колишнього КСП.

Після успішної ділової поїздки тернопільської делегації на чолі з головою облдержадміністрації Іваном Курницьким до Словаччини стала реальною реалізація в регіоні спільного україно-словацького проекту з розвитку птахівництва. Зокрема, в області заплановано запустити курячу ферму продуктивністю десять тисяч тонн м'яса на рік та підприємств з переробки птиці та виробництва кормових сумішей.

Харковом знову ходять чутки про новий ріст цін на борошняні вироби. Хвилю народної тривоги збурили заяви тієї частини пекарів, які називають випуск так званого «соціального хліба» для себе нерентабельним. Минулого тижня місцевими ЗМІ промайнула інформація, що група «нескорених» навіть скаржилася на свої проблеми Кабміну. Це по-перше. А по-друге, чиновники і не приховують того факту, що з об'єктивних причин не змогли закупити за кордоном сто тисяч необхідних тонн зерна.

Цільове призначення землі — штука, на яку незвиклі до юридичних умовностей власники не завжди звертають увагу. А дарма. Якщо, наприклад, шмат поля сільськогосподарського призначення якимось хитрим чином перетворити на землю несільськогосподарського призначення (зі спритниками, що так чинили, доводилося спілкуватися), то її можна хоч завтра продати. Або якщо ви взяли ділянку під дачу, а натомість засадили усі сотки садом, не спорудивши навіть найменшої халабуди, то все можна втратити. Приватизація землі — в першу чергу маю на увазі городи (тобто присадибні ділянки) і паї (поділені між екс-колгоспниками землі господарств) — триває. Багато хто з вас чекає якщо не на державні акти, то на землеміра, який має готувати документацію.

Не секрет, що багатьох можновладців та їхніх підспівувачів із числа «кабінетних» хліборобів не влаштовує перебування на чолі Асоціації фермерів і приватних землевласників України народного депутата-«нашоукраїнця», голови аграрного парламентського комітету Івана Томича — надто вже хочеться бачити лідером фермерського руху зговірливішу, власне, свою, «приручену» людину. От тільки чи потрібна така людина самим фермерам? Останнім за щоденними клопотами, звичайно, не до політики. Та про те, що саме Іван Томич представляє фактично єдину політичну силу, яка й підтримала фермерський рух ще, так би мовити, в зародку й відстоює права, інтереси вільних селян послідовно, без будь-яких «поправок» на передвиборчу кон'юнктуру, — вони добре пам'ятають.

На останній сесії Рівненської облради її голова Роман Василишин підтвердив, що з нового року таки запрацює давно занедбане підприємство ВАТ «Рівнельон». Як і писала «УМ», у підприємства з'явився новий власник, який пообіцяв вивести льонарів з кризи. Колишній гігант промисловості краю неодноразово переходив з рук в руки. Проте ніяких зрушень на краще не було, виробництво занепадало, доходи становили лише 35—40 тисяч на місяць. Сума заборгованості із виплат заробітної плати сягнула понад півтора мільйона гривень. У гуртожитках комбінату постійно відключали світло за борги.

Про конфліктну ситуацію у Солонянському районі на Дніпропетровщині ми свого часу писали. Її початок сягав ще тих часів, коли повновладним господарем в області почувався Павло Лазаренко. Саме тоді на солонянських землях нібито виявили поклади справжнього золота. Принаймні багато хто став шукати корінь проблеми саме у цьому факті. Навіть робилися відповідні заяви тоді ще монолітного Народного руху України.

Тим небагатьом щасливчикам, які мають у кранах гарячу і холодну воду, важко уявити, як це жити, набираючи її в колодязі. Ну нехай просто жити, а то ще поратися по господарству, напувати свиней і корову, митися після того, як вичищав від гною сарай, особливо взимку, в мороз чи за нинішньої снігової «кваші», коли й носа надвір не хочеться показувати. Проте для більшості запорізьких селян сніг і дощ — велике благо, бо будь-які опади поповнюють висохлі резерувари і стають... питною водою. Це — область недобудованих водогонів, відключених від централізованої мережі сіл, селищ і містечок, край, де якісну воду на борщ чи суп вимінюють за молоко. Невже влада сподівається, що в таких умовах запорізькі села розквітатимуть і множитимуться?..