Здавалося б, який зв’язок між похмурою притчею Вільяма Ґолдінга «Володар мух» і нинішнім українським буттям? Такі загадки полюбляв Умберто Еко: «Зв’язки є завжди, варто лишень захотіти знайти їх» (Маятник Фуко. — Х.: Фоліо, 2014).

Так сталося, що про організацію допомоги бездомним «Емаус» уперше довідався з трилера Жан-Крістофа Ґранже «Пасажир»: там головний персонаж частково перебуває у середовищі клошарів, котрим її адреси добре відомі.

Ніхто з українських медіа-персон не зібрав на себе стільки критики, як Савік Шустер. Більшість негативних рефлексій відбивають пострадянську підозру до успіху, частина є примітивною корпоративною заздрістю.

На перший позір фотоальбом «Кривий Ріг — яскраві сторінки» (К.: Балтія-Друк) є типовим офіціозом.

Стараннями кількох українських видавництв ми нині ознайомлені чи не з усіма книжками американського історика Тімоті Снайдера. Спеціалізація професора Єльського університету — історіософія тиранії.

Коли цієї весни відійшов Сергій Оксеник — то був відчутний удар по перспективах української дитячої літератури. 2014-го Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» зафіксував тріумф його трилогії «Лісом, небом, водою» — вона вивищилася над багатьма тодішніми брендами недосяжно.

Сучасна китайська література — terra incognita для українського читача. Епізодична з’ява нобеліанта Мо Яня (Червоний ґаолян: історія одного роду. — Х.: Фоліо, 2015) лише масштабує пустку. Схоже, на Заході не надто краще.

Сім найподієвіших книжок піврічного видавничого репертуару (за абеткою).

Один зі способів легітимізації радянської ідеології — поблажливість до античної цивілізації.

Книжку німецької радіоредакторки Катаріни Маренгольц «Література! Мандрівка світом книжок» (Х.: Віват) годі пропустити на прилавку — що ваблива палітурка, а що відсутність українських аналогів. Нам зле бракує видань, де читання презентовано, як пригода.