Інформація про те, що відомий у Києві PR–спеціаліст Поліна Башкіна залишила роботу, щоб знайти свою місію, ошелешила багатьох. Упевнена в собі, цілеспрямована, невичерпно креативна, Поліна завжди була захоплена життям і своєю роботою.

Доньці літературознавця Соломії Павличко та онуці літературних класиків Дмитра Павличка і Павла Загребельного закономірно передрікали гуманітарне майбутнє. Поза тим Богдана Павличко лише одного разу спробувала піти родинною стежкою — переклала українською роман американського письменника Джека Керуака «На дорозі».

Про цю виставу стало відомо менше ніж за тиждень до прем’єрного показу, але ті, хто прийшли до театру «Сузір’я» наступного після анонсу ранку, лишилися ні з чим — квитки вже розкупили. Цей спектакль донька Ади Роговцевої, акторка і режисер Катерина Степанкова, планувала поставити ще рік тому, але тоді в сім’ю прийшло горе — помер син і брат Костянтин.

Після концтабору його реабілітували і навіть дали йому квартиру. Але зек не мав права згадувати, де він побував. Борис Дмитрович говорив усе. Він завжди ходив на тодішні літературні тусовки. Скажімо, сьогодні у Спілці письменників — вечір молодої прози.

Цьогорічний фільм «Хайтарма» міг би стати сенсацією. З різних причин. Це перший фільм про кримських татар і їхню депортацію із Криму 1944 року. І водночас — це надзвичайно якісний фільм, в якому, як це не парадоксально для сучасного українського кіно, гармонійно поєдналися всі складові: і сценарій, і робота акторів (не лише виконавців головних ролей, а й тих, чиї обличчя з’являються у масових сценах), і декорації, і музика, і спецефекти, і велика ідея.

Скільки б в Україні не відбувалося книжкових заходів, а все одно ось уже два десятиліття пожвавлення вітчизняного видавничого й літературного процесів спостерігається традиційно наприкінці літа — на початку осені, напередодні Форуму видавців у Львові.

Щовихідних молода мама Ірина Остапенко водить свого дворічного сина Артема на виставу до Полтавського академічного обласного театру ляльок. Таке часопроведення вона вважає цікавішим і кориснішим для дитини, аніж дозвілля біля телевізора. Поки що хлопчик із задоволенням знайомиться з пригодами Дюймовочки, трьох поросят, Лисички–сестрички і Вовка–панібрата. Але надалі, говорить Ірина, в репертуарі театру хотілося б бачити вистави сучасніші й реалістичніші, за творами сучасних українських авторів. Але чи можна розраховувати на появу подібних вистав в українських театрах для дітей?

Можливо, колись про Максима Кідрука напишуть книжку чи знімуть фільм. І вони напевне будуть популярними, бо в усі часи людство цікавитиметься історіями успіху і вишукуватиме в них секрети і рецепти. Можливо, завдяки навчанню в Королівському технологічному інституті у Стокгольмі світогляд Максима Кідрука такий відмінний від питомо українського: 29–річний літератор чітко знає, ким він хоче бути і в якому напрямі йому слід рухатися. І ця стратегія направду спрацьовує: сьогодні Максим — автор шести книжок і єдиний «орендатор» незаповнених ніш української літератури — мандрівної прози і технотрилерів. До того ж ось уже три роки Максим заробляє на життя лише писанням. У нього дуже просте визначення письменницького успіху: «Чим більше людей прочитає твої книжки, тим кращий ти письменник». Менше ніж за рік було продано два наклади і додруковано третій останнього роману–технотрилера «Бот», і це лише початок — попереду переклади російською, німецькою і польською, а також масштабна осіння презентація нового технотрилера «Твердиня». «УМ» вдалося зустрітися з письменником у час його короткого приїзду до Києва, бо ж нині Кідрук переважно живе і працює в Москві.

Якби не Анжеліка Рудницька і її бажання спробувати якісь нові формати в українській журналістиці, боюся, серед музичних уподобань підлітків 1990–х і «нульових» років українських виконавців майже не було б. Анжеліці з командою «Території А» вдалося довести, що українська музика є і що вона може бути дуже різною. Це було важливо — мати своїх «зірок», ходити на їхні концерти, передплачувати «Музичний тиждень» із постерами і першими дисками, які багато кому не було на чому слухати... Після тяжкої хвороби Рудницька, позбавлена можливості виходити в ефір як тележурналіст і як співачка на сцену, взялася апробовувати нові мистецькі царини ще завзятіше. Анжеліка почала створювати свої образотворчі роботи і виставляти їх у музеях України і світу, написала жіночий роман і книжку про життя Оксани Білозір, бере участь у телеефірах, проводить майстер–класи для дітей відомих українців і активно займається благодійною діяльністю. Ким почуває себе Анжеліка Рудницька насправді?

Доки журналісти і завсідники соціальних мереж роздумували, на чий бік пристати після бурхливого розколу у, здавалось би, одній із найуспішніших рок–формацій України «Гайдамаки», оновлений гурт на чолі з Ярмолою й новий гурт Kozak System у складі колишніх «гайдамаківців» записали нові альбоми. Конфлікт почав забуватися, а в розколі всі змогли побачити позитивні паростки, адже на музичному ринку України відтепер аж два козак–рок–гурти.

Завтра у Києві буде презентовано перший альбом оновлених «Гайдамаків» під промовистою назвою «Годі спати!». Музиканти інтригують переліком закордонних і вітчизняних митців, які долучилися до створення нової платівки, записаної у Варшаві (серед них, приміром, колишній вокаліст No Smoking Orchestra Еміра Кустуріци Dr Nelle Karajlic, українка Каша Сальцова, майстер горлового співу з Сибіру Альберт Кувезін, канадський скрипаль–віртуоз Василь Попадюк та інші).