Олександр Ярмола: Наш альбом — це музична гайдамаччина

Доки журналісти і завсідники соціальних мереж роздумували, на чий бік пристати після бурхливого розколу у, здавалось би, одній із найуспішніших рок–формацій України «Гайдамаки», оновлений гурт на чолі з Ярмолою й новий гурт Kozak System у складі колишніх «гайдамаківців» записали нові альбоми. Конфлікт почав забуватися, а в розколі всі змогли побачити позитивні паростки, адже на музичному ринку України відтепер аж два козак–рок–гурти.

Завтра у Києві буде презентовано перший альбом оновлених «Гайдамаків» під промовистою назвою «Годі спати!». Музиканти інтригують переліком закордонних і вітчизняних митців, які долучилися до створення нової платівки, записаної у Варшаві (серед них, приміром, колишній вокаліст No Smoking Orchestra Еміра Кустуріци Dr Nelle Karajlic, українка Каша Сальцова, майстер горлового співу з Сибіру Альберт Кувезін, канадський скрипаль–віртуоз Василь Попадюк та інші).

«Гайдамаки» — не оркестр народних інструментів, не фолк–група і не попса»

— Сашко, чи згоден ти з відомою поетичною цитатою, що «кожен фініш — це, по суті, старт»? Маю на увазі, звісно, розпад попереднього складу «Гайдамаків» і утворення двох незалежних гуртів…

— Думаю, для обох гуртів це був різкий старт. Попередні «Гайдамаки» складалися з дуже різних людей, яким шляхом взаємних дискусій, помилок і спроб вдавалося робити щось, що більш–менш відповідало ідеї кожного. Але всі прагнули різного. Багато музикантів через це йшли, їм на зміну приходили інші. Я точно знав, чого прагну, і зі старим складом реалізувати ці прагнення не зміг би. Але ніколи сам би перший не пішов на розрив.

— З Kozak System ви вже перетиналися на якихось заходах?

— Поки що ні, але я не проти перетнутися і навіть щось зробити разом. Але це, як конфлікт, у родині, — потрібно, щоб минуло трохи часу і люди відновили спілкування.

— Тобто на якомусь з ювілеїв «Гайдамаків» ви знову зможете зібратися всі разом?

— З точки зору шанувальників, це було б, звичайно, красиво. Але нині можливість зробити щось спільне зусиллями двох гуртів я сприймаю, як наче лягти в ліжко з колишньою дружиною.

— А ви ж виконуєте на концертах пісні зі старих альбомів «Гайдамаків»?

— Виконуємо всі пісні, написані мною. Спочатку відчуття було дуже дивне, але нині я звик до нових музикантів. Хлопці качають добре, і нова команда більш одностайна у своєму музичному груві. І це важливо, що не лише я, а й хлопці прагнуть одного.

— Чого саме?

— Грати у рок–гурті. Новий колектив добре розуміє, що «Гайдамаки» — не оркестр народних інструментів, не фолк–група і не попса. Вони знають, куди вони прийшли, й отримують задоволення від того, що «Гайдамаки» стали звучати потужніше і голосніше.

«Завжди потрібно робити все до кінця»

— У вашого альбому — польський продюсер, отже, ви знову робите ставки на закордонний музичний ринок?

— Ми зробили ставку на якість. А закордонні концерти завжди були і будуть. Я не хочу замикатися в межах однієї країни. Бо в такому випадку ситуація на українській сцені змусить тебе або піти взагалі, або вдаватися до компромісів.

— А в чому полягає розкрутка гурту за кордоном? Чи не довелося з новим складом «Гайдамаків» починати її спочатку?

— В Європі є місцеві менеджери, які цим займаються, але необхідне ще й бажання гурту. І якщо впевнено стояти на своєму — результат буде. Його не буває, коли люди сходять на півшляху, не доробляють розпочате. Це дуже характерно для українців. Завжди потрібно робити все до кінця.

— А в Україні довелося щось починати спочатку? Все–таки місцевий слухач почувається дещо спантеличеним після конфлікту в гурті, медіа–підтримка теж частково була втрачена…

— На мій подив, справді були дуже різні реакції. Я це проковтнув, стиснув зуби і працював далі. Наприкінці всіх розсудить музика. Якщо когось складно зацікавити таким альбомом, як «Годі спати!», то це означає, що ця людина просто не любить музику. Ми запланували багато концертів із цим альбомом у клубах, улітку братимемо участь у фестивалях. Поки що, я бачу, кількість наших прихильників не зменшується.

«Весь наш музичний ринок перетворився на мілководний курорт»

— Чим, на твій погляд, відрізняється новий альбом від попередніх?

— Він став більш роковим. Усі народні складові лишилися, але, як написав один критик, вони пришвидшені, наче платівку на 33 оберти запустити на 45.

— В альбом увійшли пісні переважно на твої тексти?

— У переважній більшості, але є й кавери. Часом я чую якусь хорошу пісню, яка, якщо дати їй нове життя, може отримати більше уваги. Так склалося з піснею Сергія Кузьмінського «Гей, Іване!», яка у виконанні «Братів Гадюкіних» не виходила в жодному альбомі. Так само і з піснею «Меч Арея» на слова Василя Лютого. Нам ці дві пісні дуже класно виконувати. Вони співзвучні з ідеєю нового альбому.

— У чому вона полягає?

— Ми хочемо своїм драйвом, потужною музикою розірвати український звуковий простір.

— Тобто це протестна музика?

— До певної міри так. Знаєш, коли відбувся конфлікт у «Гайдамаках» і пішли всі ці відкриті листи і «меседжі», був якийсь такий польський українець, досить літній шанувальник української рок–музики, який сказав десь у мережі: «Нарешті щось діється! Алілуя!» На українському музичному ринку нічого не діється. Всі тут щось переспівують старе, співають одне з одним, намагаються потрапити на якісь корпоративи і «Голос країни». Врешті, весь наш музичний ринок перетворився на мілководний курорт. Мене це дістало. Тому в мене як в артиста, який досить довго витримував паузу, і у нових музикантів гурту є бажання якомога сильніше вдарити і якось цю тишу розірвати.

— Ви видали альбом у вигляді фізичного носія?

— Так, диски скоро будуть у продажу, але ми їх продаватимемо передовсім на концертах, бо у крамницях нині диски вже майже не купують. Я і сам не купую.

— А де береш нову музику?

— В інтернеті (сміється). Насправді скачую чужу музику рідко, вдома завжди купа нових платівок, навіть не знаю, як вони до мене потрапляють. А так зазвичай я слухаю музику в YouTube. Коли я вдома, можу запустити живий концерт Боба Марлі якогось 77–го року. Щодо нашої музики, то мені байдуже, чи буде її хтось нелегально скачувати. Я дивуюся, коли рок–музиканти, які спочатку грали в якомусь підвалі, років за 20 стають дуже серйозними і вимагають від слухачів, щоби вони не скачували їхню музику, бо це порушення авторських прав. Щось до фіга думок як для рок–музиканта. Єдине моє побажання — щоби цей альбом слухали послідовно. Люди, якщо надибаєте в мережі, скачуйте весь альбом. Тільки так ви зрозумієте нашу ідею.

«Час спокою мені був би нецікавим»

— Ваш видавець — компанія COMP Music — відносить «Гайдамаків» до гуртів, які своєю творчістю змінили Україну. А які виконавці, на твою думку, вплинули на розвиток країни за останнє десятиліття?

— Для певного слухача таким гуртом є «Тартак». Для іншого кола слухачів переломними були два альбоми гурту «Вася Club» і альбом Вакарчука «Вночі» — хороша естетична робота, цей альбом хотілося слухати вдруге.

— Ти нині менше коментуєш якісь політичні події. Втомився говорити в нікуди?

— Сьогодні я більше прагну відстоювати свою позицію в музиці. Але, якщо буде час, звісно, я буду і надалі писати колонки і підтримувати гарні ініціативи.

— Сьогодні ти хочеш себе спробувати ще в якихось царинах, окрім музики?

— У нашій країні все так запущено, що, окрім музики, я би вдався хіба що до гайдамаччини. І наш альбом до певної міри саме і є наслідком такої музичної гайдамаччини.

— Ти людина, якій комфортно працювати у час змін, чи віддаєш перевагу усталеності?

— Час спокою мені був би нецікавим. Я багато раніше грав у спокійних країнах — Німеччинi, Голландії, Норвегії, Швеції. Також пам’ятаю багатьох митців, які втікали зi спокійного Парижа у бідні бурхливі країни. До Києва, правда, не втікали. Це зажорстко навіть для них (сміється).

МАЛА БАТЬКІВЩИНА

— Цікаво завжди було запитати, як себе почуває людина, в якої більше немає її батьківщини (Олександр народився в Чорнобилі. — Ред.)?

— Не відчуваю порожнечі, бо ж земля, на якій я народився, нікуди не зникла. Не хочу, щоб це звучало цинічно, але якби Чорнобиль існував собі спокійно досі, з ним би трапилося те, що з іншими славними містами — Богуславом, Кагарликом, Чортковим, Бучачем. Туди прийшли всі ці кіоски, реклама, зубожіння, шансон — усе це має огидний вигляд. Це могло би трапитися з Чорнобилем, який нині лишається законсервованим. Давно хочу зробити там фестиваль, але боюся, що тоді туди теж прийдуть реклама і фаст–фуд.

— А якби в тебе була можливість побудувати власне село, як зробив Емір Кустуріца, яким би воно могло бути?

— Думаю, з мене вийшов би не дуже гарний господар. Але якщо пофантазувати, то, напевно, це була би така фортеця з гарматами в Чорнобилі. Над нею майорить гайдамацький прапор.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Ярмола народився 1966 року в Чорнобилі. Навчався в Київському інженерно–будівельному інституті та Національній музичній академії ім. Чайковського. До «Гайдамаків» був баритоном у Національному академічному народному хорі ім. Верьовки та лідером гуртів Jaguar і «Актус». З 2001 року є вокалістом і автором пісень у гурті «Гайдамаки», з яким записав 6 альбомів. Рік тому на піку популярності «Гайдамаків» стало відомо про розкол у групі, внаслідок якого утворилися два гурти — Kozak System та оновлені «Гайдамаки», в яких, окрім Олександра, грають бас–гітарист Дмитро Кірічок, ударник Дмитро Кушнір, гітарист Андрій Сліпцов, духова секція — «Ромакс» (Роман Дубонос і Максим Бойко) й акордеоніст Дмитро Мотузок.

ОЦІНКА

Юрій Андрухович, письменник

— У нових «Гайдамаків» стало більше рокового звучання, мелодійні теми посучаснішали. Не справдилися мої побоювання, що буде якийсь дубль попереднього складу — ні, в цих своє, відмінне й цілком виразне обличчя. Ну, а вокал Сашка додаткової похвали не потребує.