Зворушливі історії про дітей, незалежно від того, вихідцями якої країни вони є, завжди вражають. І не кожен готовий до жорстокої правди про те, як живуть чужі люди, як гинуть від бомб і терактів, від голоду і страшних хвороб. Для мужніх українців днями в столичному кінотеатрі «Київ» відбувся прем'єрний показ фільму «Всі невидимі діти», в якому сім найталановитіших режисерів з Китаю, США, Бразилії, Сербії i Чорногорії, Англії, Італії розповідають про своїх маленьких знедолених співвітчизників, що їх байдуже суспільство намагається не помічати. Вперше на широкому екрані ця кінострічка з'явилася у вересні 2005 року на Венеціанському кінофестивалі. З того часу покази відбуваються у багатьох куточках світу, а гроші, отримані від продажу квитків, передаються міжнародній організації ЮНІСЕФ та Всесвітній програмі продовольства ООН.

Вища освіта нині в моді. Кожен випускник мріє стати студентом, та ще й бажано престижного державного навчального закладу. Проте подолати вступні випробування вдається не всім, адже готувати до них повинна школа, яка, на жаль, далеко не завжди забезпечує випускників відповідним рівнем підготовки. Щоб ліквідувати «білі плями» з екзаменаційних предметів, старшокласникам доводиться працювати без вихідних і канікул, вчитися самостійно і з репетиторами — все заради майбутнього студентського квитка. Починати підготовку до вступу до найпрестижніх ВНЗ столиці краще вже з 11 класу, а як це робити і до кого звертатися по допомогу, підкажуть корисні поради від «УМ».

Тиждень — із 17 по 24 серпня — тривала спортивна акція «Тому що можемо» 40 українських інвалідів, які об'їхали 14 міст у шести областях України і на свято Незалежності повернулися до Києва. Ці люди, незважаючи на фізичні вади, намагалися довести, що й інваліди можуть жити повноцінно та яскраво — головне мати волю до цього. На центральній вулиці столиці представники «Конфедерації громадських організацій інвалідів України» нагородили марафонців за їхню мужність та активну життєву позицію символічними медалями. За словами марафонця-візочника Анатолія Бондара, метою учасників акції було залучити якомога більше інвалідів з усієї України до активного життя і діяльності, тому віднині такі акції відбуватимуться щорічно до Дня незалежності, таким чином невдовзі марафонці об'їдуть усю Україну.

«Духовний початок: надії та мрії» — саме таку назву обрали організатори Всеукраїнського конкурсу творчості дітей-сиріт, який розпочинається 1 вересня 2006 року. До участі у ньому запрошуються всі діти від 3 до 17 років, які мають статус сироти (тобто виховуються у дитбудинках чи інтернатах, у дитячих будинках сімейного типу чи перебувають під опікою). Конкурс буде проведено у двох номінаціях — на кращий витвір образотворчого мистецтва на біблійну тематику й на кращий літературний твір.

Літні канікули закінчуються, діти повертаються від бабусь, із таборів, курортів, і починається передшкільна лихоманка: зошити, портфелі, підручники, яких бракує у шкільній бібліотеці, та багато інших дрібних, але вкрай необхідних під час навчання, речей. Жнивна пора для організаторів шкільних ярмарків та продавців канцелярії вже розпочалась, і після деяких підрахунків батькам стає зрозуміло, що повна шкільна «екіпіровка» їхнього чада цьогоріч обійдеться недешево. Від 1 до 2,5 тисячі гривень доведеться витратити на одяг та канцелярські прилади, а ще додайте до цього (звісно, за бажанням) зачіску в перукарні, бантики та краватки, букет для вчительки і підручники, які доведеться докуповувати вже у вересні.

Олександра Оліфірович ще місяць тому була щасливою випускницею Київського коледжу театру й кіно, чудово співала, збиралася вступати на театральний факультет Національного університету імені Карпенка-Карого. Що ж завадило Саші стати студенткою, коли сам Богдан Ступка визнав її винятковий талант драматичної актриси? «Мамо, я говорила з небом, а потім мені приснився страшний сон», — так пояснила Саша своє падіння з вікна сьомого поверху театрального коледжу. Сашин «страшний сон» тривав усього мить, поки дівчина летіла 34 метри до асфальту. Олександра не збиралася покінчити життя самогубством, ніхто не виштовхував талановиту красуню з вікна. День видався напрочуд спекотним, дівчина сіла на підвіконні, втомлена незрозумілим почуттям тривоги, що не давало їй заснути вже другу ніч поспіль; про щось думала і, напевно, перехилилася, щоб ковтнути свіжого повітря, й незчулася, як її потягло вниз.

Справжню дорожньо-транспортну революцію для столичних водіїв та пасажирів громадського транспорту готує у Києві Головне управління транспорту, зв'язку та інформатизації. Передовсім, згідно з планом автоматизації, системи керування дорожнім рухом на основних автошляхах Києва мають встановити кілька сотень відеокамер, які фіксуватимуть номера та марки автомобілів, час і місце здійснення правопорушення.

Літо — благодатна пора для відпочинку. Саме час забути про дебети з кредитами, надокучливих партнерів, невгамовну мобілку й загубитися у безлюдному лісі або в строкатому натовпі людей у купальниках. Однак якщо на відпустку біля моря немає часу й відповідних заощаджень, відпочити можна, «не відходячи від каси», — у Києві. У скільки обійдеться активний столичний уїкенд, що пропонують відпочивальникам київські завбачливі підприємці, з'ясовувала «Україна молода».

Літній відпочинок на Івано-Франківщині для вихованців українських інтернатів та дитячих притулків уже одинадцятий рік поспіль влаштовує «Товариство «Приятелі дітей» за підтримки канадського Фонду «Дітям Чорнобиля». Засновник і голова Фонду Руслана Вжеснєвська пригадує, як у 1996 році їм вдалося зібрати у Ворохті тільки 110 дітей-сиріт, і радіє, що нині кількість запрошених зросла до 400. «Канадійці українського походження, як тепер кажуть, — розповідає пані Руслана, — мають дуже міцний зв'язок із Батьківщиною, кожна українська біда нам болить. Щороку мені вдається зібрати близько мільйона канадських доларів для сиротинців, і, окрім допомоги одягом, медикаментами, продуктами харчування, ми ще й організовуємо для дітей літній відпочинок за прикладом пластунських таборів, куди нас самих колись відправляли батьки».

Днями під дверима однієї з київських квартир зібралося напрочуд чимало людей — до цього помешкання переїжджало подружжя Наталі та Сергія Гедзів, які створили перший у Києві дитячий будинок сімейного типу. Річ у тім, що Наталя та Сергій виховували сімох дітей у трикімнатній квартирі, а тепер, коли кількість дітлахів збільшилася до дев'яти, адміністрація Святошинського району забезпечила родину-героя цілою шестикімнаткою з ремонтом та меблями. До того ж представники адміністрації й на новосілля прийшли з подарунками: футбольними м'ячами, ракетками для настільного тенісу, пральною машиною, чайним сервізом, тренажером Євмінова (пан Євмінов, до речі, свою знамениту «дошку» вручав особисто і побажав, щоб у дітей не було сколіозу). Був також, звісно, і великий торт. Діти щиро раділи і подарункам, і можливості попозувати перед камерами.