Проспиртоване горе
У країні, де запій — норма життя, де 5–річні діти можуть страждати від білої гарячки, а жінки — пити без перерви на вагітність, надзвичайно важко рятувати людей від алкоголізму. Утім за кожне життя треба боротися, адже кожна людина — безцінна для світу. У цьому переконаний наш співрозмовник — голова Київської регіональної організації «Відродження» Олександр Трамбовецький, який упродовж 40 років допомагає людям прийти до тверезого способу життя.
ГМОнстри на городі?
Наші люди фактично нічого не знають про ГМО, але бояться їх вживати. 70 відсотків українців переконані, що більшість їжі, яку продають в Україні, таки містить ГМО. Водночас на відповідне маркування час від часу звертають увагу менше половини громадян. А третина українців — узагалі ніколи не шукає на упаковці продуктів інформацію про ГМО. Такі суперечливі результати дало нове соціологічне опитування, результати якого експерти оприлюднили днями.
Кіно під пресом
Ображених на Держбюджет–2013 в Україні чимало. Належного фінансування із казни не дочекалися чимало соціально важливих галузей. Здавалося б, нічого дивного і в тому, що держпідтримка кінематографа на наступний рік зменшилася на понад 20 мільйонів гривень. Але експерти стверджують: насправді це лише один із симптомів фактичної відмови держави від національного кіновиробництва.
Хворі легені столиці
Корінні мешканці столиці ще пам’ятають, якими «прекрасними і зеленими» були каштани, липи та інші дерева, що росли в парках та обабіч доріг. Ще 20—30 років тому рослини виглядали міцними, живими, сильними. Сьогодні ситуація зовсім інша. «Придорожні» дерева масово всихають, а ті, що лишилися, виглядають просто жалюгідно: змучені, хворі, із бурим листям серед літа, з відмерлими гілками. «Зеленбудівці» щороку висаджують нові деревця замість тих, що загинули. Але минає трохи часу (зазвичай півроку–рік), і нові дерева продовжують цю естафету. Чому так трапляється? Що змінилося за останні 20 років? І найголовніше — хто ж той антигерой, який методично вбиває «зелені легені» столиці?
Медичні «жнива»
Осінь — напружена пора не лише для аграріїв, це ще й період «медичних жнив» для деяких вузьких спеціалістів, під чиїми кабінетами вишиковуються черги, — венерологів, дерматологів, паразитологів, офтальмологів та інших фахівців. Звідки беруться ці «сезонні» черги і що слід робити, аби не опинитися в колі «стражденних»?
Вагітність — не привід для звільнення
Тему для цього матеріалу мені «підкинула» знайома молода мама, розповівши якось свою історію звільнення з колишньої роботи. Шеф попросив вагітну жінку написати заяву за власним бажанням. Мовляв, і конторі від цього буде добре, і жінка абсолютно нічого не втратить. Керівник обіцяв «золоті гори»: з часом узяти на вищу посаду, дати кращу зарплату. Жінка й погодилася. А тепер про це дуже шкодує, бо фактично не отримує тих грошей, на які могла розраховувати. «УМ» запитала в експертів і з’ясувала: справді, від наявності чи відсутності офіційного працевлаштування залежать розміри соціальної допомоги, яку держава виплачує за лікарняним листом. І різниця між виплатами непрацюючій жінці та працівниці, яка мала гарну зарплату, іноді сягає 10 і більше тисяч гривень! Тому фахівці соціальних служб наполягають: що б там не обіцяв начальник, як би він не намагався випхати працівницю з підприємства, вагітна жінка не повинна звільнятися, щоб не втратити чесно зароблених грошей.
Східці до знань
У Києві працює унікальна школа, у якій дівчатка й хлопчики, хворі на дитячий церебральний параліч (зокрема й ті, які пересуваються на інвалідних візках), учаться у класах разом зі здоровими дітьми та нарівні з усіма «тягнуть» загальноосвітню програму. Батьки дітлахів із ДЦП навіть спеціально переїжджають до столиці з інших міст, щоб віддати своє маля до одного з 17 інклюзивних класів. Експеримент почався в 2006 році, а на сьогодні досвід школи № 168 уже рекомендовано освітянами до впровадження. Річ у тім, що в таких умовах діти«візочники» починають вставати і навіть ходити! Єдина біда — нестача коштів на реконструкцію будівлі. У школі досі немає ліфта. А дитина на візку не може самостійно дістатися до кабінетів на другому та третьому поверсі по звичайних сходах. Тому впродовж навчального року учні старших класів щодня носять «візочників» на руках — і на урок, і з уроку. І так уже шість років! Зараз діти на канікулах, а працівники школи проводять традиційний літній ремонт. Учителі мріють про те, щоб держава нарешті виділила гроші на будівництво конче необхідного для інвалідів ліфта. Але схоже на те, що цьогорічний ремонт обмежиться лише фарбуванням, вимиванням приміщень та латанням дірок у даху...
Вихід із глибокої ізоляції
В усьому цивілізованому світі дітей–аутистів «підтягують» до нормального стану ще в дошкільному віці, і більшість таких малят спокійно йдуть до звичайної школи, де вчаться на рівних із рештою дітей. У країнах Європи, США, Ізраїлі немає проблем із ранньою діагностикою аутизму, навчанням, ефективною реабілітацією та подальшим працевлаштуванням. На жаль, в Україні про це можна тільки мріяти. «Люди дощу» фактично перебувають у зоні відчуження, у глибокій ізоляції, яку ніхто і не приховує. Таку дитину майже нереально віддати в садочок або школу, навіть якщо маля до цього готове. Тому батьки змушені або займатися з малюком удома самостійно, перечитавши стоси літератури на цю тему, або шукати спеціалістів. «УМ» з’ясувала, до чого призводить «випадання» аутистів із загальної системи освіти, як із непростої ситуації «викручуються» батьки хворих малят і в чому фахівці бачать вихід.
Краса, що лікує
Американські солдати, що воювали в Іраку, відтепер зможуть лікуватися в унікальній клініці, яка поки що не має аналогів у світі. Перший госпіталь флоротерапії відкрився в Монтгомері (штат Алабама, США). Пацієнтів тут не лікують традиційними таблетками, уколами, крапельницями тощо. Натомість їх буквально купають у свіжих трояндах, фіалках, орхідеях, півоніях, вирощених у розташованому поряд величезному квітковому господарстві. І, що найцікавіше, у багатьох випадках цей несподіваний метод терапії дає набагато кращі результати, ніж традиційні схеми лікування таких пацієнтів.